Управління охорони здоров'я Миколаївської облдержадміністрації

СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від ______№_____

КОНЦЕПЦІЯ
побудови нової національної системи охорони здоров’я України

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Концепція

Україна має один із найгірших показників серед систем охорони здоров’я в європейському регіоні, і знаходиться на другому місці за рівнем смертності (14,9 на 1000 населення), яка збільшилась на 12,7% за останні 20 років, тоді як у Європейському Союзі цей показник знизився на 6,7%. До того ж, одну чверть від загальної смертності складає смертність серед працездатного населення (а для чоловіків це третина всіх смертей). Основними причинами смертності є неінфекційні захворювання, такі як серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, рак, хвороби обміну речовин тощо. Ці показники залишаються незмінними за останні роки. У 2015 році серцево-судинні захворювання були основною причиною смертності (67,3%), далі йшли новоутворення (13,3%), а зовнішні причини смертності знаходилися на третьому місці (6,3%).
Одним із ключових чинників такої ситуації є низький економічний розвиток країни. Інша важлива причина незадовільних показників – це фундаментальні недоліки, накопичені у системі охорони здоров’я (далі – СОЗ).
Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні та інші фундаментальні помилки заважають Україні отримувати вигоду від власного людського капіталу, навіть незважаючи на те, що українці витрачають на охорону здоров’я значну частку свого доходу. Крім того, існує величезна невідповідність між тим, що обіцяє держава і тим, що вона може забезпечити.
У 2011 році у Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях та в Києві стартувала пілотна ініціатива, що повинна була запропонувати структурні перетворення первинної та екстреної медичної допомоги та створити нові механізми фінансування, у тому числі укладання договорів із постачальниками медичних послуг, стимулювання та впровадження механізму перенаправлення до закладів вторинної та третинної ланки. Однак дати якісну оцінку пілотних ініціатив 2011-2014 рр. складно через відсутність контролю виконання проекту, моніторингу його продуктивності і збору реальних даних щодо якості надання послуг, ефективності, охоплення, і т.д.
Тривожна картина стану системи охорони здоров’я ускладнюється швидким старінням населення та зменшенням кількості лікарів та, що ще гірше, кількості медсестер та іншого кваліфікованого медичного персоналу.
Фіаско системи охорони здоров’я України зумовлене архаїчним станом закладів охорони здоров’я, які фактично не орієнтовані на пацієнта та неспроможні надавати ефективні, якісні послуги.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання
Основними факторами, які характеризують існуючу модель охорони здоров'я (далі – ОЗ) та унеможливлюють отримання якісних і доступних послуг з ОЗ, є неефективність та застарілість:
системи управління, яка забюрократизована і не забезпечує адекватного реагування галузі на потреби людини і суспільства, що динамічно змінюються, врахування ризиків та використання потенційних можливостей;
організаційно-правової бази з ОЗ, яка не повною мірою відповідає сучасним світовим тенденціям щодо функціонування та розвитку систем ОЗ;
системи фінансування галузі ОЗ та окремих закладів охорони здоров'я (далі – ЗОЗ), яка зорієнтована на утримання неефективної структури, а не на результати діяльності та у цілому не забезпечує захисту фінансових ризиків громадян, повязаних з захворюванням;
структури ОЗ, яка характеризується диспропорційним розвитком елементів, які забезпечують затратні втручання, і водночас виразною слабкістю та нерозвиненістю складових, що спрямовані на зміцнення здоров'я та профілактику;
системи кадрового забезпечення, яка не задовольняє потреби галузі щодо адекватного відновлення та підвищення кадрового потенціалу СОЗ у його кількісному і якісному аспектах;
інформаційно-аналітичного забезпечення, яке спирається на паперовий медико-статистичний облік і звітність та унеможливлює  комплексний моніторинг і оцінку ресурсів СОЗ з метою ефективного оперативного управління та стратегічного планування;
механізмів міжсекторальної координації і взаємодії в інтересах здоров'я населення, що зумовлено інституційною та функціональною нерозвиненістю системи громадської охорони здоров'я;
системи науково-методичного забезпечення діяльності і розвитку СОЗ, віддаленістю її від нагальних і стратегічних потреб галузі;
інформаційно-комунікаційного забезпечення (далі – ІКЗ), яке не відповідає вимогам сьогодення і не має випереджаючого характеру.
Тривале ігнорування вказаних негативних факторів головним чином пов’язано з тим, що політичне керівництво держави, законодавча та виконавча гілки влади не прийняли і, відповідно, не використовували у своїй повсякденній діяльності парадигму щодо ОЗ, в основі якої лежать принципи:   
– права  людини на здоров’я, як основи економічного і соціального розвитку, політичної стабільності й найважливішого критерію життя кожної людини, сім’ї, громади  держави;
– прямої залежності економічного благополуччя держави від здоров’я населення, на яке значний вплив має дієвість системи ОЗ, ключовим чинником якої є ефективність використання наявних ресурсів;
– адекватного фінансування видатків на ОЗ відповідно до обґрунтованої потреби, як об'єктивно необхідного чинника відтворення продуктивних сил держави.
Мета Концепції
Метою Концепції є збереження і зміцнення здоров'я населення задля загального блага, відтворення та примноження людського потенціалу держави, задоволення об’єктивних потреб населення у якісній медичній допомозі шляхом комплексної розбудови правових, управлінських, фінансово-економічних, структурних, інформаційних, міжсекторальних, комунікаційних та інших компонентів СОЗ.
Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на підставі порівняльного аналізу можливих варіантів
Можливі три варіанти розв’язання проблеми, що передбачають:
перший варіант – максимальна децентралізація повноважень у сфері охорони здоров’я, покладання відповідальності за охорону здоров’я населення на якомога нижчі рівні влади та створення фінансово і управлінські автономних, замкнених у межах територіальних громад систем медичного обслуговування населення, самоусунення держави від відповідальності за дотримання гарантій у сфері охорони здоров’я. Доказовий менеджмент та досвід пострадянських країн європейського регіону вказує, що за таких умов надзвичайно зростає вплив суб’єктивних факторів, що невідворотно призводить до погіршення керованості системою охорони здоров’я, поглиблення невідповідності між потребами населення у послугах з охорони здоров’я і здатністю децентралізованої та дезінтегрованої системи задовольнити ці потреби як у якісному, так і у кількісному вимірі. Формуються умови, які перешкоджають реалізації конституційних прав громадян та фундаментальних прав людини на охорону здоров’я та доступ медичного обслуговування, а у багатьох випадках прямо порушують ці права. Децентралізація відповідальності у сфері охорони здоров’я невідворотно веде до погіршення стану здоров’я населення збільшення соціально-політичної напруги у суспільстві, несе ризики у разі настання природних і антропогенних катастроф, небезпечних для здоров’я населення, а також для національної безпеки країни, особливо в умовах загрози ескалації зовнішньої агресії.
другий варіант – здійснювати реформування лише окремих найважливіших складових системи охорони здоров’я, таких як фінансування, стаціонарна допомога та забезпечення населення ліками, що дозволяє сконцентрувати увагу на пріоритетних напрямках та швидко досягти помітного прогресу, однак несе ризик неузгодженості окремих елементів змін у наступному при розширенні напрямів реформування з загальним контекстом, а також втрати комплексності та недостатньої ефективності реформи через відставання у інших, функціонально взаємозалежних секторах, таких як система управління, кадрове забезпечення, управлінська інформація та через поглиблення дезінтеграції системи медичного обслуговування;
третій варіант – побудова нової національної системи охорони  здоров'я України, в основу якої покладено комплексний підхід до забезпечення громадського здоров’я, зокрема через запровадження державно-громадської системи управління; чіткого визначеня соціальної програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я; легалізації багатоканального фінансування закладів охорони здоров’я та запровадження страхової (контрактної)  моделі медичного обслуговування, формуваня якої супроводжуватиметься підвищенням структурної та медико-економічної ефективності системи медичного обслуговування з чітким визначенням особливих ролей держави, надавачів медичної допомоги і їх власників-громад; управління якістю медичної допомоги, що базуються на галузевих стандартах і механізмах контролю їх дотримання; належну доступність лікарських засобів; своєчасне реагування на проблеми галузі завдяки інформатизації; координації багатосекторальної відповіді на виклики у сфері охорони здоров’я задля реалізації принципів європейської політики «Здоров’я-2020», а саме: забезпечення профілактики та раннього виявлення захворювань, здійснення контролю за перебігом захворювань та запобігання їх несприятливим наслідкам, підвищення рівня благополуччя громадян з опорою на доказові дані, кращий національний і світовий досвід та ефективне інформаційно-комунікаційне забезпечення.
З наведених варіантів переваги має третій, який, зокрема передбачає чітке визначення особливої ролі громад у побудові нової моделі та можливість поетапної реалізації з визначенням напрямків першочергових дій, а отже вбирає в себе цінні аспекти 1-го і 2-го варіантів.
Шляхи і способи розв’язання проблеми
Нова національна система охорони здоров’я повинна орієнтуватися на такі принципи:
– гарантований пакет послуг, що доступний кожному громадянину;
– дотримання національних стандартів якості та професіоналізму;
– взаємоповага пацієнтів та медичних працівників;
– співпраця різних секторів економіки, служб, організацій в інтересах пацієнтів, громад та населення (міжсекторальна взаємодія);
– співвідношення ціна-якість та найбільш ефективне, справедливе та стійке використання обмежених ресурсів;
– підзвітність громадам і пацієнтам.
Побудова нової національної системи охорони здоров’я спрямована на зміцнення ролі України у світовому співтоваристві, поступовому набутті повноправного членства у європейських структурах та передбачає формування моделі, яка включає:
 державно-громадську модель управління сферою охорони здоров’я;
 визначення соціальної програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я з метою досягнення універсального охоплення населення необхідною медичною допомогою та поступове збільшення обсягів асигнувань на охорону здоров’я по мірі економічного зростанння держави;
 впровадження багатоканальності фінансування (бюджети різних рівнів, кошти  соціального та добровільного медичного  страхування та ін.);
 об’єднання коштів державного бюджету на медичне обслуговування  у фінансові пули на регіональному рівні і державному рівні та запровадження системи єдиного з регіональними підрозділами замовника медичного обслуговування ;
 усунення дискримінації  між державними та недержавними ЗОЗ;
 застосування у системі охорони здоров’я   ефективних фінансових механізмів;
 запровадження автономізації постачальників медичної допомоги та договірних відносин між замовниками та постачальниками, розмежування функцій власника закладу і замовника медичної допомоги;
 чітке визначення повноважень і відповідальності громад - власників   закладів охорони здоров’я та визначення джерел фінансування цих повноважень;  
 запровадження оплати праці медичного персоналу – з урахуванням обсягів та якості роботи, керівників закладів охорони здоров’я – в залежності від результатів роботи закладу;
 інтегроване надання первинної медичної допомоги;  
 поетапну оптимізацію мережі закладів охорони здоров’я з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні з пріоритетом створення лікарень інтенсивного лікування та системи маршрутизації екстреної медичної допомоги до таких лікарень у межах госпітальних округів;
 інтеграцію діяльності закладів охорони здоров’я, що надають різні види медичної допомоги, при провідній координуючій ролі первинної медичної допомоги з метою забезпечення доступності якісної медичної допомоги, її комплексності;
 систему управління якістю медичної допомоги;
 формування  сучасної системи громадської охорони здоров’я;
 застосування сучасних механізмів  забезпечення доступності та якості лікарських засобів.
Формування зазначеної моделі потребує здійснення низки  кроків:
1. Удосконалення законодавства з охорони здоров'я, запровадження аналізу наслідків прийняття законодавчих актів та моніторингу й оцінки їх реалізації; проведення періодичного аналізу отриманих проміжних результатів реалізації Концепції  та забезпечення її коригування.
2. Зміну системи управління галуззю шляхом:
 функціональної реструктуризації центрального (МОЗ України) та регіональних органів управління охороною здоров’я зі зміцненням організаційного потенціалу на напрямках: громадська охорона здоров’я, первинна медична допомога, сестринство, вторинна та третинна медична допомога, виділення спеціалізованих структур для забезпечення розгляду звернень громадян та інформаційних запитів;
 інституалізація функції закупівель у сфері охорони здоров’я за кошти державного бюджету та управління якістю медичного обслуговування;
 створення умов для ефективного управління регіональними системами  охорони здоров’я через нормативно врегульоване зміцнення кадрового, матеріально-технічного потенціалу  відповідних (регіональних) органів управління охороною здоров’я;  
 створення системи професійного самоврядування (лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, провізори), саморегульованих організацій надавачів медичної допомоги з поступовою, по мірі готовності, передачею окремих регуляторних та управлінських функцій до структур громадянського суспільства;
 розбудови системи громадського нагляду за діяльністю закладів охорони здоров’я через громадські, опікунські і спостережні ради;
 компетентісного підходу у організації добору й підготовки керівних кадрів;
 модернізації системи моніторингу діяльності системи охорони здоров’я та процесу побудови нової національної моделі з євроадаптацією системи індикаторів та застосуванням сучасних інформаційних технологій.
3. Розбудову системи громадської охорони здоров’я шляхом:
 формування системи відповідальності за стан здоров’я всіх складових суспільства: держави, підприємців, громадян при координуючій ролі МОЗ України та органів управління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування субрегіонального рівня;
 створення Національного центру контролю за громадським здоров’ям;
 формування регіональної інфраструктури громадської охорони здоров’я, яку складатимуть центри моніторингу за захворюваннями та центри здоров'я, що працюватимуть у тісній взаємодії із закладами первинної медичної допомоги та іншими секторами економіки;
 раціонального розподілу операційних функцій громадської охорони здоров’я між складовими сфери охорони здоров’я відповідно до рекомендацій ВООЗ;
 створення умов для безпечного проживання та праці, ведення здорового способу життя.
4. Забезпечення належного рівня фінансування охорони здоров'я та справедливого розподілу тягаря витрат на охорону здоров’я з диверсифікацією джерел фінансування охорони здоров’я шляхом:
– розробки соціальної програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, яка затверджується на середньострокову перспективу (до 3-х років) на основі дотримання принципу універсального охоплення населення медичною допомогою та врахування інших напрямів діяльності: громадська охорона здоров’я, реабілітація та медико-соціальна допомога, медична освіта, наукові дослідження та підвищення кваліфікації; адміністрування, централізовані закупівлі та інші програми і заходи у сфері охорони здоровя.
– пріоритетного фінансового забезпечення первинної та екстреної медичної допомоги, лікування станів і захворювань, що потребують інтенсивного лікування;
– залучення населення до співоплати наданої медичної допомоги для розширення  соціальної програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я та створення умов для розширення охоплення населення добровільним медичним страхуванням;
– деверсифікація джерел інвестицій у розвиток комунальних і державних закладів охорони здоров’я, створення стимулів для державно-приватного партнерства;
– забезпечення в повному обсязі фінансування з державного бюджету пріоритетних національних та державних цільових програм в охороні здоров’я;
 спрямування більшої частини окремих податків (акцизний збір на алкогольні, тютюнові вироби та сіль, податки за екологічно шкідливе виробництво та несприятливі умови праці) на цільове фінансування охорони здоров’я;
 створення стимулів для місцевих громад щодо реалізації місцевих програм залучення та закріплення медичних кадрів, здійснення інвестицій у розвиток закладів охорони здоров’я шляхом визначення джерел фінансування функції власників закладів охорони здоров’я;
 сприяння залученню місцевих громад до прийняття рішень щодо організації забезпечення державних гарантій у сфері охорони здоров’я;   
 міжсекторальної координації донорської допомоги у сфері охорони здоров’я;
 надання податкових пільг закладів охорони здоров’я і науковим медичним установам всіх форм власності у частині діяльності, що фінансується бюджетним коштом, а також власних надходжень, залучених на заходи в охороні здоров’я та діяльність закладів охорони здоров’я .
5. Забезпечення ефективності використання фінансових ресурсів зокрема через запровадження конрактної (страхової) моделі медичного обслуговування  та  умов для безперешкодного доступу пацієнтів до послуг кращої якості шляхом:
 поступового переходу від 4-х до 2-х рівневого фінансування медичного обслуговування за кошти державного бюджету шляхом створення державної агенції з фінансування охорони здоров’я з її регіональними підрозділами,
 впровадження державних закупівель медичної допомоги у межах державної соціальної програми у сфері охорони здоров’я екстреної, первинної та вторинної медичної допомоги – на рівні регіону, третинної медичної допомоги на загальнодержавному рівні, а також розробка інших заходів і програм у сфері охорони із дотриманнням принципу «гроші ходять за пацієтом»;
 впровадження ефективних механізмів фінансування, зокрема із застосуванням:  для первинної медичної допомоги – подушового нормативу, коригованого за ризиками та характером розселення (сільська місцевість/місто) у поєднанні з цільовим фінансуванням профілактики і якості наданих послуг; для амбулаторної вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги - подушового нормативу та/або за пролікований випадок із застосуванням  діагностично-споріднених груп; для  стаціонарної вторинної та третинної медичної допомоги – глобального бюджету з поступовим впровадженням фінансування за діагностично-спорідненими групами;
 автономізації закладів охорони здоров’я зі збереженням в законодавчому порядку системи податкових пільг, існуючих для бюджетних установ;  
 планування бюджетів закладів охорони здоров’я за програмно-цільовим методом;
 запровадження уніфікованих, заснованих на усталеній світовій практиці та рекомендаціях експертних організацій, методичних підходів до розрахунку вартості медичних послуг та встановлення фіксованої вартості (базових тарифів) на медичні послуги, що надаються за соціальною програмою  державних гарантій у сфері охорони здоров’я;
 впровадження закупівель закладами охорони здоров’я державної і комунальної форми власності  немедичних і медичних послуг, необхідних для медичного обслуговуванння населення у інших суб’єктів господарювання (аутсорсинг);
 запровадження нових підходів до нормування праці медичних працівників, виходячи з інтенсивності та складності;
 створення економічних стимулів для громадян щодо додержання здорового способу життя та відповідального ставлення до свого здоров`я, своєчасного використання медичної допомоги.
6. Удосконалення системи кадрового забезпечення шляхом:
 довгострокового планування підготовки медичних і фармацевтичних працівників, фахівців з організації і управління охороною здоров’я з урахуванням існуючих та перспективних (прогнозованих) потреб за чисельністю та профілями підготовки;
 оновлення навчальних програм додипломної і післядипломної освіти, побудованих на компетентісних засадах зі збільшенням обсягів підготовки з оволодіння практичними навичками;
 забезпечення раціонального розподілу випускників вищих медичних навчальних закладів між адміністративно-територіальними одиницями та за видами медичної  допомоги;  
 запровадження резидентурної форми післядипломної освіти, що базується на принципах рівності випускників контрактної та бюджетної форм навчання, рейтинговості в отриманні спеціалізації;  
 долучення  професійного самоврядування медичних працівників та саморегульованих організацій надавачів медичної допомоги до  усіх аспектів післядипломної освіти;
 моніторингу оцінки якості навчання із залученням організацій професійного самоврядування медичних працівників та студентських організацій;
 створення університетських лікарень (клінік) на базі існуючих закладів охорони здоров’я та вищих медичних навчальних закладів;
 розбудови системи безперервного професійного розвитку і підтримки медичних працівників, розширення доступу до дистанційних форм навчання;
 поступового впровадження системи надання права на здійснення професійної (лікарської, сестринської, провізорської)  практики організаціям професійного самоврядування медичних працівників;
 розроблення ефективної системи мотивації та економічного стимулювання медичного персоналу до інтенсивної та якісної роботи, в тому числі його колективної відповідальності, виходячи з якісно-кількісних показників роботи;
 забезпечення професійної підготовки та перепідготовки управлінського персоналу системи охорони здоров’я, перехід до зайняття керівних посад в закладах охорони здоров’я професійними менеджерами;
 розвитку волонтерства в закладах охорони здоров’я та системі громадської охорони здоров’я;
 страхування професійних ризиків медичних працівників.
7. Підвищення структурної ефективності медичної допомоги шляхом:
 чіткого розмежування первинної медичної допомоги та інших видів медичної допомоги;
 впровадження інтегрованого надання первиної медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини, забезпечення ефективної взаємодії між закладами охорони здоров’я з надання первиної та інших видів медичної допомоги;
 збільшення фізичної доступності первинної медичної допомоги, розвиток мереж амбулаторій у сільській місцевості і містах;
 залучення лікарів загальної практики-сімейних лікарів – фізичних осіб-підприємців до надання населенню первинної медичної допомоги за бюджетні кошти;
 дерегуляція господарської діяльності з медичної практики, що здійснюється молодшими спеціалістами з медичною освітою;  
 оснащення закладів охорони здоров’я відповідно до їх профілю і спеціалізації та створення у цих закладах безперешкодного середовища для інвалідів та інших маломобільних категорій населення;
 збільшення доступності екстреної медичної допомоги через розширення мережі пунктів постійного/тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги, оновлення автопарку санітарного транспорту, впровадження централізованої (на рівні регіону) диспетчеризації і маршрутизації;
 спеціалізації закладів охорони здоров’я, що надають вторинну медичну допомогу за інтенсивністю і профілем лікування з формуванням повної інфраструктури закладів відповідно до потреб населення у межах регіонів;
 створення умов для розширеного застосування стаціонарозамінних технологій;
 передачі відомчих закладів охорони здоров’я, а також закладів охорони здоров’я, що мають прикріплене населення та знаходяться у підпорядкуванні МОЗ, у спільну власність громад регіонів.
8. Вдосконалення інформаційного забезпечення управлінської діяльності та інформатизація галузі шляхом:
уніфікації медичних записів та їх гармонізації з міжнародними стандартами,
формування системи управлінського обліку і звітності у сфері охорони здоров’я у відповідності до потреб здійснення державної політики охорони здоров’я, управління системою охорони здоров’я, зокрема медичним обслуговуванням населення;
побудови і функціонування загальнодержавної багаторівневої інформаційної системи охорони здоров‘я
організації збору, зберігання, захисту, впорядкування, узагальнення, аналізу та надання доступу до достовірної, своєчасної  та повної інформації, необхідної для виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, медичними, фармацевтичними працівниками своїх обов’язків, а також для реалізації особами права на інформацію відповідно законодавства України;
створення та організації функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів  медичних втручань  тощо;
створення транспарентної доступної для управлінців і населення електронної системи рейтингів закладів охорони здоров’я та лікарів;
впровадження медичних інформаційних систем;
вжиття заходів щодо інтеграції інформаційних ресурсів охорони здоров’я України з інформаційними ресурсами Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, країн Європейського союзу та інших країн із використанням гармонізованих міжнародних стандартів, крім випадків, коли такі заходи суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України;
належного захисту таємної та конфіденційної інформації у сфері охорони здоров’я;
поступового переходу на електронний документообіг;
удосконалення рейтингової оцінки модернізації галузі на державному, регіональному, місцевому рівнях.
9. Запровадження системи управління якістю медичної допомоги, її адаптація до вимог нормативного регулювання Європейського союзу на засадах дотримання ідеології безперервного поліпшення якості шляхом:
 забезпечення розробки медико-технологічних документів на засадах доказової медицини з поступовим скасуванням таких документів, розроблених виключно експертним методом;
 запровадження системи оцінки медичних технологій та її інституалізація;
 впровадження системи моніторингу індикаторів якості медичної допомоги, визначених у медико-технологічних документах;
 подальшого розвитку формулярної системи лікарських засобів на засадах доказової медицини;
 впровадження в закладах охорони здоров’я локальних клінічних протоколів, що розробляються на основі уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, а також локальних формулярів лікарських засобів;
 впровадження державної системи оцінки медичних технологій;
 формування системи безперервного підвищення якості медичного обслуговування, у т.ч. моніторинг задоволеності пацієнтів якістю медичного обслуговування;
 ефективної системи добровільної акредитації закладів на основі незалежного оцінювання діяльності закладів охорони здоров’я, та удосконалення критеріїв акредитації відповідно до європейських підходів;  удосконалення процедури ліцензування закладів охорони здоров’я.
10. Забезпечення ефективної фармацевтичної політики через:
 створення стимулів для пацієнтів та закладів охророни здоров’я щодо застосування раціональної фармакотерапії, оптимізації видатків на медикаментозне лікування та використання виробів медичного призначення;
 створення стимулів для виробництва та використання закладами і пацієнтами вітчизняних генериків лікарських засобів, що входять до національного переліку;
 спрощення дозвільної системи, збалансування системи контролю;
 впровадження і контроль дотримання стандартів, правил і норм системи забезпечення якості та доступності лікарських засобів і медико-фармацевтичних послуг відповідно до вимог нормативного регулювання Європейського союзу;
 стимулювання залучення інвестицій у вітчизняне виробництво лікарських засобів, що відповідають міжнародним стандартам, й створення технологічних парків з розроблення та виробництва інноваційних лікарських засобів;
 підтримку вітчизняного виробництва ЛЗ, що спрямоване на експорт й імпортозаміщення, у тому числі за рахунок відпрацювання додаткових механізмів фінансування вітчизняних розробок і активнішої допомоги з боку міжнародних партнерів;
 регулювання питань комерційного просування медикаментів, виробів медичного призначення та медичних технологій;
 розширення спектра ЛЗ, на які застосовується регулювання цін із використанням механізму референтного ціноутворення; розширення переліку захворювань щодо яких застосовується механізм відшкодування вартості ЛЗ (реімбурсації).
11. Здійснення випереджаючого інформаційно-комунікаційного забезпечення кроків з побудови нової національної системи охорони здоров’я та моніторингу громадської думки.
12. Забезпечення наукового супроводу побудови нової національної системи охорони здоров’я та наукових досліджень на пріоритетних та інноваційних напрямах:
– визначення пріоритетними щодо отримання бюджетного фінансування наукових досліджень для інтеграції в європейський і світовий науковий простір на рівноправній та взаємовигідній основі, а також досліджень на найбільш значущих клінічних напрямах, а також напрямах, з яких Україна має світовий пріоритет;
–  запровадження фінансування наукових досліджень на грантовій основі, розширення використання світових та європейських джерел грантової  підтримки наукових достіджень;
– створення Національного науково-дослідного інституту здоров'я (стратегічних досліджень в охороні здоров’я).
Очікувані результати виконання Концепції, визначення її ефективності:
Імплементація Концепції дозволить  на період до 2020 року:
1. Підвищити результативність діяльності СОЗ, зокрема:
- збільшити середню тривалість життя при народженні на 0,7 – 1 рік;
- зменшити рівень відворотної смертності населення працездатного віку
на 20%;
- зменшити рівень малюкової смертності на 17%;
- зменшити рівень материнської смертності на 12%;
- зменшити рівень догоспітальної летальності на 8%;
- зменшити показники госпітальної летальності від основних причин:   ГІМ на 25%, інсультів – на 30%, травм – на 25%;
- cформувати у населення  відповідальне ставлення до особистого здоров’я.
2. Підвищити ефективність використання ресурсів галузі, в тому числі:
- збільшити частку витрат на ПМД до 25 – 27% від загальних обсягів фінансування галузі ОЗ з усіх джерел з паралельним зменшенням частки витрат на стаціонарну допомогу до 46%;
- зменшити рівень госпіталізації на 20%;
- скоротити середню тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі до 8,3 дня;
- довести рівень забезпечення ліжками для інтенсивного лікування у ЗОЗ ВМД та ТМД (багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування та ліжка для інтенсивного лікування високоспеціалізованих центрів) до рівня країн Центральної та Східної Європи (46 на 10 тис. населення).
3.Підвищити  рівень  задоволення населення медичним обслуговуванням на 20%.
Прийняття Концепції є умовою для розробки Плану дій з побудови нової
НСОЗ, в якому будуть визначені конкретні заходи, реалізація яких забезпечить:
1) для пацієнтів та суспільства:
– збільшення якості та доступності послуг з ОЗ;
– зміну спрямованості правового регулювання в ОЗ від подолання наслідків порушень прав пацієнтів до їх запобігання;
– зростання рівня задоволення населення послугами з ОЗ;
– створення для інвалідів та інших маломобільних категорій населення безперешкодного середовища в ЗОЗ;
2) для медичних працівників:
– участь представників медичної громадськості та пацієнтів в реалізації заходів з побудови нової НСОЗ;
– безперервність освіти та професійної підтримки, як чинника професійного зростання та підвищення рівня економічного добробуту;
– підвищення соціального престижу та поваги до професії медичного працівника, рівня заробітної плати в ОЗ;
– ефективну економічну мотивацію до продуктивної і якісної праці медичних та фармацевтичних працівників;
– вдосконалення нормативного регулювання вимог професійної етики медичних працівників, підстав та процедури притягнення до відповідальності за її порушення;
3) для держави:
– досягнення балансу між потребами населення у послугах з ОЗ, пріоритетами суспільства у сфері ОЗ і обсягами фінансових ресурсів, які спрямовуються на вказані цілі;
– зміцнення трудоресурсного потенціалу країни за рахунок підвищення якості медичної допомоги, збільшення обсягів профілактики захворювань та ефективної діяльності громадської охорони здоров'я.
Обсяг фінансових ресурсів
Фінансування заходів для реалізації Концепції здійснюється з державного та місцевих бюджетів у межах асигнувань, що передбачаються у бюджетах на відповідний рік, за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги та інших джерел фінансування, передбачених законодавством.

top all hotlines 02

Оперативна інформація

За минулу добу по лінії «103»:

Звернулись за допомогою 684 особи

Надано допомогу - 649 особам

Госпіталізовано - 169 осіб

За минулу добу детальніше

За минулий тиждень

 

Доступні ліки

dostupni liky

Заняття, які відбудуться згідно з планом некурсових заходів обласного управління охорони здоров’я
у жовтні 2017 року
у листопаді 2017 року

Останні новини


Анонс подій

  • Європейський тиждень тестування в Миколаєві

    З 17 по 24 листопада проходитиме Європейський тиждень тестування. Миколаївський обласний центр паліативної допомоги та інтегрованих послуг у співпраці з AHF Ukraine об'єднались, аби взяти участь у Європейському тижні тестування на...

    Миколаївців запрошують на школу глаукоми

    21 листопада в обласній офтальмологічній лікарні (конференц-зал, 3 поверх) о 14.00 відбудеться лекція школи глаукоми на тему: «Глаукома».Запрошуються мешканці м....

До уваги населення

Сімейна медицина


“Сімейна медицина” - це така форма медичного обслуговування, при якій будь-хто з родини звертається за медичною допомогою до одного й того ж лікаря – сімейного.

Детальніше...

Проведення профілактичних щеплень

Перед щепленням проводиться огляд кожної дитини лікарем та консультації вузькими спеціалістами при наявності показів (відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19.05.2011 №296 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 03.02.2006 № 48»).

Детальніше...

Безкоштовне медичне обслуговування

Населенню України медична допомога надається мережею амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних та спеціалізованих закладів.

Детальніше...

Інформація


для громадян, які переселяються з Донецької і Луганської областей, АР Крим та м.Севастополя

Детальніше...

Дякуємо за підтримку