Управління охорони здоров'я Миколаївської облдержадміністрації

Указ Президента України № 40/2015
Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році

З метою забезпечення переведення національної економіки на функціонування в умовах особливого періоду, мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань України та за результатами робочої зустрічі Президента України з членами Кабінету Міністрів України, головами обласних, Київської міської державних адміністрацій, яка відбулася 14 січня 2015 року, постановляю:

1. Кабінету Міністрів України невідкладно:
1) забезпечити встановлення порядку застосування норм і положень частини першої статті 21 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", абзаців третього - четвертого підпункту 8 пункту 8 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації", пункту 3 статті 8, статей 9і, 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин п'ятої та сьомої статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України";

2) опрацювати питання щодо законодавчого врегулювання порядку виїзду за кордон громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та за результатами внести в установленому порядку відповідні пропозиції;

3) розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти:
про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо унормування питань звільнення з військової служби під час мобілізації (в особливий період) військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з метою забезпечення ротації особового складу;
про доктрину соціального захисту та психологічної реабілітації осіб, які постраждали під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) в Україні.

2. Генеральному штабу Збройних Сил України невідкладно:
1) ужити заходів щодо укомплектування військових комісаріатів військовослужбовцями з відповідним рівнем фахової підготовки, зокрема з питань мобілізації;
2) опрацювати питання підвищення ефективності органів військового управління, насамперед шляхом їх доукомплектування офіцерами запасу.

3. Міністерству оборони України:
1) ужити разом із Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством соціальної політики України додаткових заходів щодо забезпечення соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців - учасників антитерористичної операції;
2) удосконалити разом із Міністерством охорони здоров'я України процедуру проходження медичного огляду військовозобов'язаних, які призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період, передбачивши механізм унеможливлення безпідставного надання відстрочки від призову за станом здоров'я;
3) ужити разом із Службою безпеки України за участю Генеральної прокуратури України невідкладних заходів щодо недопущення порушень законодавства України при проведенні мобілізації, зокрема щодо протидії можливим проявам корупції у військових комісаріатах.

4. Міністерству оборони України, Міністерству інформаційної політики України, Державному комітету телебачення і радіомовлення України, обласним, Київській міській державним адміністраціям за участю Національної телекомпанії України забезпечувати інформування населення через засоби масової інформації, мережу Інтернет про позитивний досвід організації мобілізаційних заходів, соціальні гарантії для військовослужбовців - учасників антитерористичної операції.

5. Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству інфраструктури України забезпечити підготовку та невідкладне подання підпорядкованими військовими формуваннями України пропозицій щодо потреб у військовозобов'язаних з урахуванням нарощування можливостей з охорони важливих державних та регіональних об’єктів інфраструктури, у тому числі в зоні проведення антитерористичної операції.

6. Міністерству соціальної політики України, Міністерству охорони здоров'я України вжити невідкладних заходів щодо створення єдиної системи підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів із психологічної реабілітації та соціальної роботи з особами, які стали інвалідами під час проходження військової служби, та іншими особами, які постраждали під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків).

7. Службі безпеки України забезпечити підвищення ефективності контррозвідувального захисту проведення в Україні мобілізаційної підготовки та мобілізації.

8. Міністерству інформаційної політики України:
1) забезпечити розроблення та впровадження у місячний строк тематичних інформаційних програм для державних засобів масової інформації з метою створення героїчного образу захисника Вітчизни, а також інформування суспільства про соціальні гарантії військовослужбовців - учасників антитерористичної операції, у тому числі шляхом розповсюдження соціальної реклами;
2) забезпечувати проведення систематичних скоординованих з відповідними органами у сфері безпеки і оборони держави прес-заходів з метою інформування громадськості про цілі та засоби мобілізації.

9. Обласним, Київській міській державним адміністраціям:
1) невідкладно:
- організувати інформаційне супроводження заходів мобілізації із залученням місцевих медійних ресурсів, оприлюднення інформації стосовно осіб, які протидіють або саботують проведення мобілізаційних заходів;
- подати Кабінету Міністрів України інформацію про об’єкти, які потребують термомодернізації, а також паливно-енергетичний баланс регіону;
2) активізувати роботу з керівниками підприємств, установ, організацій усіх форм власності щодо сприяння заходам мобілізації, зокрема уточнення мобілізаційних планів;
3) у місячний строк:
- організувати при місцевих державних адміністраціях роботу інформаційних центрів для інформування осіб, які постраждали під час виконання обов'язків військової служби (службових обов’язків), та членів їх сімей, а також членів сімей загиблих військовослужбовців і працівників правоохоронних органів про їх права та гарантії реалізації таких прав в Україні, залучивши до такої роботи представників громадських організацій, насамперед громадських організацій ветеранів;
- забезпечити здійснення перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та призначення їм відповідних соціальних виплат.

10. Запропонувати Генеральній прокуратурі України організувати разом із Міністерством оборони України чергування працівників прокуратури у військових комісаріатах під час проведення заходів часткової мобілізації.

11. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України
Петро ПОРОШЕНКО

30 січня 2015 року

З А К О Н   У К Р А Ї Н И
Про захист суспільної моралі

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 14, ст.192 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.105 }



Цей Закон  встановлює  правові основи захисту суспільства від
розповсюдження  продукції,  що  негативно  впливає  на   суспільну
мораль.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому  Законі  наведені  нижче  терміни вживаються в такому
значенні:

видовищний захід сексуального характеру - публічний  показ  у
будь-якій  формі продукції сексуального характеру і (або) сценічні
дії, метою яких є втілення сексуальних дій;

державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно
впливає на суспільну мораль,  - визначення законом і прийнятими на
його основі  нормативно-правовими  актами  порядку  й  умов  обігу
відповідної  продукції  та  контроль  за ним,  вироблення правових
механізмів і встановлення прав  та  обов'язків  органів  державної
влади,  органів  місцевого  самоврядування,  установ і організацій
усіх форм власності по забезпеченню захисту суспільної моралі;

дитяча  порнографія - зображення у будь-який спосіб дитини чи
особи,   яка   виглядає   як   дитина,  задіяної  у  реальній  або
змодельованій   відверто   сексуальній   поведінці,  або  будь-яке
зображення  статевих органів дитини в сексуальних цілях; { Частину
першу статті 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1819-VI
( 1819-17 ) від 20.01.2010 }

обіг   продукції   сексуального   характеру   -  виготовлення
(виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження такої продукції
у   будь-якій  формі,  вчинення  щодо  неї  будь-якого  правочину,
ввезення,  вивезення  та  транзит через територію України, поштова
пересилка продукції сексуального характеру; { Абзац п'ятий частини
першої  статті  1  в  редакції  Закону  N  1819-VI ( 1819-17 ) від
20.01.2010 }

порнографія - вульгарно-натуралістична,  цинічна, непристойна
фіксація   статевих  актів,  самоцільна,  спеціальна  демонстрація
геніталій,  антиетичних сцен статевого акту,  сексуальних збочень,
зарисовок  з  натури,  які  не  відповідають  моральним критеріям,
ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти;

продукція еротичного   характеру   -   будь-які   матеріальні
об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі
реклама,  повідомлення та  матеріали,  продукція  засобів  масової
інформації,  електронних  засобів  масової інформації,  що містять
інформацію  еротичного   характеру,   має   за   мету   досягнення
естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує
в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою;

продукція  порнографічного  характеру  - будь-які матеріальні
об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі
реклама,  повідомлення та  матеріали,  продукція  засобів  масової
інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є
детальне   зображення   анатомічних   чи   фізіологічних   деталей
сексуальних   дій   чи   які  містять  інформацію  порнографічного
характеру;

продукція сексуального  характеру  -   будь-які   матеріальні
об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі
реклама,  повідомлення та  матеріали,  продукція  засобів  масової
інформації, електронних засобів масової інформації, призначені для
задоволення сексуальних потреб людини;

спеціалізований засіб   масової   інформації   -   періодичне
друковане   видання,  радіо-,  теле-,  відеопрограми,  інша  форма
розповсюдження масової інформації,  у тому  числі  на  електронних
носіях,  матеріали  та  повідомлення якого у цілому і систематично
висвітлюють питання сексу або використовують  сексуальну  тематику
як провідну;

спеціально визначене   місце   -   територія  чи  приміщення,
відведене для  реклами,  розповсюдження  продукції  чи  проведення
видовищних заходів сексуального характеру,  з пристойним зовнішнім
оформленням,  максимально віддалене від місць масового відпочинку,
освітніх закладів для неповнолітніх,  пам'яток історії й культури,
сакральних і ритуальних об'єктів та військових частин;

суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що
склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних
цінностей,  уявлень  про  добро,  честь,   гідність,   громадський
обов'язок, совість, справедливість.

Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі в значеннях,
визначених чинним законодавством України.

Стаття 2. Загальні положення

Виробництво та   обіг    у    будь-якій    формі    продукції
порнографічного   характеру   в  Україні  забороняються.  Критерії
віднесення продукції до такої,  що  має  порнографічний  характер,
встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у
сфері культури та мистецтв.

Виробництво та обіг у будь-якій  формі  продукції  еротичного
характеру   та   продукції,  що  містить  елементи  насильства  та
жорстокості,  дозволяються виключно за умови дотримання  обмежень,
встановлених законодавством.

Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:

пропагує війну,  національну  та  релігійну ворожнечу,  зміну
шляхом  насильства   конституційного   ладу   або   територіальної
цілісності України;

пропагує фашизм та неофашизм;

принижує або  ображає  націю  чи  особистість за національною
ознакою;

пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і
релігійних святинь;

принижує особистість,  є  проявом знущання з приводу фізичних
вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

пропагує невігластво, неповагу до батьків;

пропагує наркоманію,  токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління
та інші шкідливі звички.

Стаття 3. Законодавство щодо захисту суспільної моралі

Правові засади України щодо захисту моральності у суспільстві
складає Конституція України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, інші закони
та   нормативно-правові   акти  щодо  захисту  суспільної  моралі,
загальновизнані норми і принципи міжнародного права й  міжнародних
договорів України.

Стаття 4. Сфера дії Закону

Дія Закону поширюється на діяльність органів державної влади,
органів місцевого самоврядування у частині державного  регулювання
і   контролю   за  обігом  продукції  сексуального  чи  еротичного
характеру,  на  діяльність  установ  та  організацій   усіх   форм
власності,  юридичних  осіб  та громадян у сфері обігу відповідної
продукції на  території  України,  а  також  за  її  межами,  якщо
суб'єктами  правовідносин  є  громадяни України та юридичні особи,
зареєстровані відповідно до чинного законодавства України.

Дія цього   Закону   не   поширюється   на   виробництво   чи
розповсюдження    документальних   матеріалів,   художніх   творів
літератури,  мистецтва  та  культури,  які  визнані  класичним  чи
світовим   мистецтвом,   на   обіг  наукових,  науково-популярних,
публіцистичних,  освітніх матеріалів з питань  статі  й  сексу  та
виробів сексуального характеру медичного призначення.

Стаття 5. Основні напрями державного регулювання обігу
інформаційної продукції, що негативно впливає
на суспільну мораль

Змістом державної  політики у сфері захисту суспільної моралі
є створення необхідних  правових,  економічних  та  організаційних
умов,  які  сприяють  реалізації  права  на інформаційний простір,
вільний  від  матеріалів,   що   становлять   загрозу   фізичному,
інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Основними напрямами      державного     регулювання     обігу
інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

формування єдиної комплексної  системи  забезпечення  захисту
моральних  засад  і  утвердження  здорового  способу життя у сфері
інформаційної діяльності, освіти та культури;

недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової
інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

впровадження експертної  оцінки  відео-,  аудіо-,  друкованої
інформації  та  інформації  на  електронних  носіях,   розроблення
механізмів  і  методик  віднесення  її  до такої,  що завдає шкоди
суспільній моралі;

підтримка національної культури,  мистецтва,  кінематографії,
книговидання,   поліпшення   системи   пропаганди  кращих  зразків
світової літератури, культури та мистецтва;

заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на
всіх національних телерадіокомпаніях;

встановлення контролю   за  обігом  продукції,  що  становить
загрозу суспільній моралі;

приєднання до  міжнародних  договорів   з   питання   захисту
суспільної моралі.

Стаття 6. Заборона обігу предметів та продукції
порнографічного характеру

Забороняється:

виробництво і ввезення в  Україну  творів,  зображень,  інших
предметів    порнографічного    характеру   з   метою   збуту   чи
розповсюдження,  їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення,
реклама, збут чи розповсюдження;

обіг, демонстрація   та   прокат  друкованих  видань,  кіно-,
аудіо-,  відео-,  радіо-, телепродукції, матеріалів на електронних
носіях, інших видів продукції, що пропагують порнографію.

Розміщення оголошень  про  інтимні  зустрічі за винагороду та
девіантні форми інтимних стосунків не  в  спеціалізованих  засобах
масової інформації заборонено.

Стаття 7. Захист неповнолітніх від негативного впливу
продукції сексуального чи еротичного характеру

З метою захисту морального та фізичного  життя  неповнолітніх
забороняється:

втягнення неповнолітніх  у  діяльність  з виробництва й обігу
продукції сексуального  чи  еротичного  характеру,  порнографічних
матеріалів,  надання  послуг,  а  також  організації  й проведення
видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

розповсюдження продукції    сексуального    чи     еротичного
характеру,  порнографічних матеріалів, надання послуг і проведення
видовищних заходів  сексуального  чи  еротичного  характеру  серед
неповнолітніх;

використання образів   неповнолітніх   у  будь-якій  формі  в
продукції  сексуального  чи  еротичного  характеру  і   проведенні
видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

виготовлення      (виробництво),     зберігання,     реклама,
розповсюдження,    придбання    продукції,   що   містить   дитячу
порнографію, ввезення, вивезення, транзит через територію України,
поштова  пересилка  такої  продукції; { Статтю 7 доповнено абзацом
п'ятим згідно із Законом N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010 }

пропонування або  надання  доступу  до продукції,  що містить
дитячу  порнографію. { Статтю 7 доповнено абзацом шостим згідно із
Законом N 1819-VI ( 1819-17 ) від 20.01.2010 }

Стаття 8. Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного
характеру

Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру
дозволяється   за   наявності  позитивного  висновку  Національної
експертної комісії України з питань захисту суспільної  моралі,  і
лише  у  спеціально  відведених  для цього місцях,  визначених цим
Законом,  та у спосіб,  встановлений органами  державної  влади  й
органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції.

Розповсюдження та  реклама продукції сексуального характеру в
житлових будинках,  приміщеннях органів державної влади,  закладах
культури    і   мистецтва,   в   підземних   переходах,   станціях
метрополітену,  електропотягах  і  вокзалах,  у  кіосках   продажу
періодичної преси і павільйонах, у місцях громадського відпочинку,
на вуличних лотках і ринках забороняються.

Органи державної влади  та  органи  місцевого  самоврядування
можуть визначати,  зважаючи на особливості місцевих умов, звичаї і
традиції,  додатково  території  та  місця,  в   яких   заборонено
розповсюдження  продукції  сексуального  характеру  та  проведення
видовищних заходів сексуального характеру.

Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру
допускається в спеціалізованих медичних закладах і установах,  які
мають  відповідну  ліцензію  та  ліцензію  для  надання   медичної
допомоги особам з сексуальними розладами.

Розповсюдження предметів сексуального чи еротичного характеру
допускається лише у спеціалізованих магазинах.  Власник  магазину,
що здійснює продаж відповідної продукції, зобов'язаний інформувати
громадян про його специфіку.

Продукція сексуального   чи   еротичного    характеру    може
розповсюджуватися  лише  за умови недоступності її неповнолітнім і
ненав'язування споживачам.

Рішення про   обмеження   обігу   матеріалів   і    продукції
сексуального   характеру   за  віковою  ознакою  приймають  органи
державної влади та органи місцевого самоврядування за  погодженням
з відповідними державними органами освіти.

Продукція сексуального    чи    еротичного   характеру   може
розповсюджуватися лише за умови герметичної упаковки, спеціального
маркування  і  за  наявності  повідомлення "продукція сексуального
характеру, продаж неповнолітнім заборонено".

Порядок та  умови  оподаткування  продукції  сексуального  чи
еротичного характеру визначаються чинним законодавством.

Стаття 9. Умови та порядок ліцензування діяльності з обігу
продукції сексуального чи еротичного характеру

Ввезення на територію  України,  виготовлення  (виробництво),
зберігання  з  метою  розповсюдження  та розповсюдження продукції,
здійснення послуг і  проведення  видовищних  заходів  сексуального
характеру  здійснюються  виключно  за умови наявності спеціального
дозволу (ліцензії) на кожний вид діяльності.

Вивіз з України,  транзит через  її  територію  та  пересилка
продукції  сексуального  чи  еротичного  характеру  також потребує
спеціального дозволу відповідних державних органів.

Надання ліцензій на  ці  види  діяльності  та  їх  анулювання
здійснюються  на загальних підставах тим органом виконавчої влади,
до  компетенції  якого  входить  надання  ліцензій  на  здійснення
заявленої   діяльності   з   урахуванням  положень  і  в  порядку,
встановленому  Законом  України  "Про  ліцензування  певних  видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ).

Ліцензія видається терміном не менше трьох років. Продовження
терміну дії ліцензії здійснюється у порядку,  встановленому для її
отримання.

Не можуть мати ліцензії:

неповнолітні;

особи, визнані  судом  недієздатними  чи  обмеженими  судом у
дієздатності;

особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі;

особи, які  мають  судимість  за  втягнення  неповнолітніх  у
злочинну  діяльність,  за  тяжкі злочини проти життя,  здоров'я та
гідності людини, а також за особливо небезпечні злочини;

іноземці та особи без громадянства.

Ліцензування діяльності   по   створенню,   транслюванню   та
розповсюдженню    телерадіокомпаніями   України   кіно-,   аудіо-,
відеопродукції  еротичного  чи  сексуального  характеру   здійснює
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Ліцензування і реєстрацію кіно-,  аудіо-,  відеопродукції, що
має обмеження глядацької  аудиторії,  здійснює  центральний  орган
виконавчої  влади  у  сфері  культури  і  мистецтв.  Відомості про
реєстрацію  кіно-,  відеопродукції  такого  характеру  обов'язково
включаються до державного реєстру фільмів.

Ліцензування і  реєстрацію  спеціалізованих  засобів  масової
інформації   сексуального   чи   еротичного   характеру   здійснює
центральний орган виконавчої влади у сфері інформації.

Ліцензію на експертну діяльність у сфері продукції,  послуг і
видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, пов'язану
з   визначенням  видів  продукції,  послуг  і  видовищних  заходів
сексуального характеру,  умов їх розповсюдження,  можуть мати лише
органи державної влади.

На території  України  не  діють  ліцензії  на  будь-який вид
продукції сексуального чи еротичного  характеру  та  діяльність  з
обігу такої продукції, видані органами чи установами інших держав.

Стаття 10. Експертна діяльність та реєстрація продукції
і видовищних заходів сексуального чи еротичного
характеру

Метою експертизи продукції та видовищних заходів сексуального
чи еротичного характеру є підготовка висновків про допущення обігу
такої   продукції   відповідно   до   цього   Закону   та  чинного
законодавства у сфері захисту моральності суспільства.

Експертиза продукції  сексуального  чи  еротичного  характеру
повинна  проводитися  щодо  кожного  виду продукції та видовищного
заходу  сексуального  чи  еротичного  характеру   за   ініціативою
фізичних  та  юридичних  осіб  і  передувати  етапу введення такої
продукції в обіг.

Експертиза продукції та видовищних  заходів  сексуального  чи
еротичного  характеру  за  ініціативою  органів державної влади та
органів місцевого самоврядування може  проводитися  на  будь-якому
етапі обігу продукції сексуального чи еротичного характеру.

Експертну діяльність  у  сфері  обігу продукції та видовищних
заходів сексуального чи еротичного характеру  здійснюють  виключно
органи державної влади.

Стаття 11. Умови продажу і розповсюдження друкованої
продукції сексуального чи еротичного характеру

Продаж і розповсюдження друкованої  продукції  та  поліграфії
сексуального   чи   еротичного   характеру  дозволяються  лише  за
наявності позитивного  висновку  Національної  експертної  комісії
України   з  питань  захисту  суспільної  моралі  і  в  спеціально
відведених місцях.

Реалізація еротичної  друкованої  продукції   чи   друкованої
продукції  засобів  масової  інформації сексуального чи еротичного
характеру,  що   не зареєстрована     відповідно до Закону України
"Про   друковані  засоби  масової  інформації  (пресу)  в Україні"
( 2782-12 ), забороняється.

Розповсюдження друкованої продукції або поліграфії еротичного
чи  сексуального  характеру  поштою дозволяється лише в непрозорій
герметичній  упаковці,  а  продаж  еротичних друкованих видань - у
герметичній   упаковці.   На   обкладинці  забороняється  детальне
зображення статевих органів.

Розповсюдження друкованої продукції, поліграфії та друкованої
продукції  засобів  масової  інформації еротичного чи сексуального
характеру без належних вихідних  даних,  а  також  індивідуальними
розповсюджувачами забороняється.

Демонстрація і (або) реклама друкованої продукції, поліграфії
чи друкованої продукції засобів масової інформації  еротичного  чи
сексуального   характеру   у  вікнах,  вітринах  та  інших  місцях
загального огляду забороняються.

Залучення до  продажу  друкованої  продукції,  поліграфії  та
друкованої  продукції  засобів  масової  інформації  еротичного чи
сексуального   характеру    неповнолітніх,    а    також    продаж
(ознайомлення) особам,  які не досягли 16, а в окремих випадках 18
років,   продукції   сексуального    чи    еротичного    характеру
забороняються.

У разі   порушення   положень   цієї   статті,  а  також  при
відсутності  права  займатися  видавничою   діяльністю   друкована
продукція  чи  поліграфія  відповідного  характеру  вилучається із
продажу  уповноваженими  органами  державної  влади   у   порядку,
передбаченому чинним законодавством.

Стаття 12. Порядок організації та проведення видовищних
заходів сексуального чи еротичного характеру

Проведення видовищних  заходів  сексуального  чи   еротичного
характеру  фізичними  та  юридичними  особами дозволяється лише за
наявності позитивного  висновку  Національної  експертної  комісії
України   з  питань  захисту  суспільної  моралі  і  в  спеціально
відведених  місцях  при  дотриманні   необхідних   санітарних   та
гігієнічних норм, передбачених чинним законодавством.

Під час   проведення   видовищних   заходів  сексуального  чи
еротичного  характеру  забороняється   демонстрація   порнографії,
пропаганда насилля чи жорстокості.

Під час   проведення   видовищних   заходів  сексуального  чи
еротичного   характеру   забороняється   здійснення    сексуальних
контактів.

Стаття 13. Порядок і умови публічної демонстрації продукції,
що містить елементи еротики, засобами масової
інформації

Теле- і  радіокомпаніям,  які діють в Україні,  забороняється
створювати,  поширювати інформацію і  транслювати  кіно-,  аудіо-,
відеопродукцію, яка містить елементи порнографії.

Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру,
з елементами  еротики,  підлягає  оцінці  Національною  експертною
комісією України з питань захисту суспільної моралі.

Розповсюдження теле-,   радіо-,   аудіо-   і   відеопродукції
сексуального  чи  еротичного  характеру  спеціалізованим   засобом
масової  інформації  можливе  лише  за  умови  спеціальної обробки
сигналу.  Організація,  яка транслює відповідні програми,  повинна
блокувати  передачу  кодованого  сигналу  таким чином,  щоб прийом
сигналу став неможливим без пристрою декодування.

Трансляція теле-,  відео- і радіопрограм, що містять елементи
еротики,  допускається з 24 годин до 4 годин, якщо інше скорочення
часу трансляції не передбачено органами місцевого самоврядування.

Перед трансляцією  теле-  і  радіопрограм   сексуального   чи
еротичного  характеру  обов'язково  має  бути зроблено звукове або
текстове повідомлення про характер програми і  заборону  перегляду
чи прослуховування її неповнолітніми.

Час публічного    показу,   публічного   сповіщення   фільмів
еротичного чи сексуального характеру,  щодо яких встановлені певні
обмеження    глядацької   аудиторії,   визначаються   умовами   їх
демонстрування відповідно  до  затвердженого  Кабінетом  Міністрів
України Положення про державне посвідчення на право розповсюдження
і демонстрування фільмів ( 1315-98-п ).

Продаж або прокат  населенню  продукції  електронних  засобів
масової  інформації  сексуального характеру,  продукції та аудіо-,
відеокасет  із  записами  сексуального  чи  еротичного   характеру
дозволяється   за   наявності  позитивного  висновку  Національної
експертної комісії України з питань захисту суспільної  моралі  на
кожен   вид   такої   продукції,   ліцензії  та  інших  необхідних
документів, визначених чинним законодавством.

Кінотеатри, відеосалони,  відеозали  мають  право   публічної
демонстрації   кіно-,   аудіо-,   відеопродукції  сексуального  чи
еротичного  характеру  лише  за  наявності  позитивного   висновку
Національної   експертної   комісії   України   з  питань  захисту
суспільної  моралі,  ліцензії  та  інших  необхідних   документів,
визначених чинним законодавством.

Адміністрація організації,   що  публічно  демонструє  кіно-,
аудіо-,  відеопродукцію  еротичного  чи  сексуального   характеру,
зобов'язана  вказувати  на  афіші  чи  програмі  передач категорію
прокату відповідної продукції.

У разі порушення  положень  цієї  статті  ліцензії  теле-  чи
радіокомпаній,  а також організацій, що розповсюджують чи публічно
демонструють кіно-,  аудіо-,  відеопродукцію еротичного характеру,
скасовуються у встановленому чинним законодавством порядку.

Стаття 14. Рекламна діяльність та її особливості при
реалізації продукції сексуального чи еротичного
характеру

Реклама діяльності  з  обігу  продукції,  послуг і видовищних
заходів сексуального чи  еротичного  характеру,  а  також  реклама
діяльності  рекламодавця  та  розповсюджувача реклами дозволяється
лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії), отримання якого
повинно передувати етапу її виробництва і розповсюдження.

Використання в  рекламі  текстової,  візуальної  чи  звукової
інформації,  що  здатна  спричинити  шкоду   моральному   здоров'ю
населення, в засобах масової інформації забороняється.

Реклама будь-якої  продукції,  товарів  і послуг,  що містить
тексти і (або)  зображення  сексуального  характеру,  дозволяється
лише в спеціалізованих засобах масової інформації.

Реклама продукції сексуального чи еротичного характеру, що не
містить зображень і текстів сексуального  характеру,  допускається
без  будь-яких  обмежень.  Порядок  виробництва  і  розповсюдження
реклами  продукції  сексуального  характеру  визначається   чинним
законодавством.

Зовнішня реклама (відкриті вітрини, щити на будинках, вулицях
тощо),  що містить  тексти  і  (або)  зображення  сексуального  чи
еротичного характеру, забороняється.

Реклама продукції  сексуального  чи  еротичного  характеру та
реклама  про  самого   рекламодавця   забороняється,   якщо   його
діяльність,   згідно   з   положеннями   цього   Закону,  потребує
спеціального дозволу, але відповідної ліцензії немає.

Реклама продукції  сексуального   чи   еротичного   характеру
іноземною мовою повинна містити переклад мовою більшості населення
країни.

Стаття 15. Нагляд і контроль у сфері захисту суспільної
моралі

Державний нагляд за додержанням вимог цього Закону та чинного
законодавства у сфері захисту  суспільної  моралі  в  межах  своєї
компетенції  здійснюють  Міністерство культури і мистецтв України,
Міністерство  охорони  здоров'я  України,   Міністерство   юстиції
України,   Міністерство   освіти  і  науки  України,  Міністерство
внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, Державна
митна    служба   України,   Державний   комітет   телебачення   і
радіомовлення   України,   Національна   рада   України  з  питань
телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України
з питань захисту суспільної моралі.

Контроль за наявністю ліцензії  у  суб'єктів  господарювання,
дотримання    ними    ліцензійних   умов   здійснюють   спеціально
уповноважений орган,  що видав відповідну ліцензію,  правоохоронні
органи  та  інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень
шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Орган, що здійснює  перевірку,  за  її  результатами  складає
протокол   (акт)   із   зазначенням   виявлених  порушень  чинного
законодавства і  виносить  рішення,  в  якому  зобов'язує  суб'єкт
господарювання усунути порушення у сфері захисту суспільної моралі
чи ліцензування.

Державні контролюючі    органи    та     органи     місцевого
самоврядування   у   разі   виявлення  порушень  ліцензійних  умов
зобов'язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.

Спеціально уповноважений орган, що видав відповідну ліцензію,
має    право    розглядати   справи   про   порушення   суб'єктами
господарювання вимог цього Закону,  чинного законодавства у  сфері
захисту  суспільної  моралі,  ліцензійних  умов  і за результатами
розгляду виносити  попередження,  застосовувати  штрафні  санкції,
призупиняти чи анулювати ліцензію, передавати справи про порушення
у цій сфері на розгляд прокуратури та суду.

Стаття 16. Повноваження вищих органів державної влади України
у сфері захисту суспільної моралі та обігу
продукції і видовищних заходів сексуального
характеру

Верховна Рада України і Президент України визначають державну
політику у сфері захисту суспільної моралі та  обігу  продукції  і
видовищних заходів сексуального характеру,  а також продукції,  що
містить пропаганду культу насильства,  жорстокості і  порнографії,
законодавчі  основи  її  реалізації  та гарантії правового захисту
працівників цієї сфери.

Кабінет Міністрів  України  забезпечує  реалізацію  державної
політики  у  сфері  захисту  суспільної моралі й обігу продукції і
видовищних заходів сексуального характеру,  координує і  контролює
діяльність  міністерств  та  інших  центральних  органів державної
виконавчої влади у цій сфері.

Стаття 17. Статус Національної експертної комісії України
з питань захисту суспільної моралі

З метою  реалізації та додержання вимог чинного законодавства
у сфері захисту суспільної моралі,  обігу продукції  і  видовищних
заходів   сексуального  чи  еротичного  характеру,  продукції,  що
містить пропаганду культу насильства,  жорстокості і  порнографії,
створюється Національна експертна комісія України з питань захисту
суспільної моралі (далі - Національна комісія).

Національна комісія  є   постійним   позавідомчим   державним
експертним  і  контролюючим органом,  який діє відповідно до цього
Закону та чинного законодавства  України  і  є  відповідальним  за
утвердження  здорового способу життя,  належного стану моральності
суспільства,  контролює  обіг  продукції  і   видовищних   заходів
сексуального чи еротичного характеру.

Рішення Національної    комісії,    прийняті   в   межах   її
повноважень, є обов'язковими для розгляду центральними і місцевими
органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а
також фізичними та юридичними особами.

Національна комісія має право залучати державні органи та  їх
представників,  а  також на договірних умовах окремих спеціалістів
для надання  й  аналізу  інформації  у  сфері  захисту  суспільної
моралі.

Фінансування Національної  комісії  здійснюється  за  рахунок
коштів державного бюджету.

Стаття 18. Організаційні засади діяльності Національної
експертної комісії України з питань захисту
суспільної моралі

Національна комісія формується з провідних  діячів  культури,
мистецтва,  науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у
галузі інформації та інших, які рекомендуються для участі у роботі
Національної  комісії  установами  і  організаціями,  в  яких вони
працюють.

Чисельність  і персональний склад ( 862-2004-р ) Національної
комісії  та  положення  (  1550-2004-п  )  про  неї затверджуються
Кабінетом   Міністрів   України  за  поданням  її  голови.  Термін
повноважень членів Національної комісії - 5 років.

Члени Національної   комісії   не  можуть  бути  засновниками
(співзасновниками) чи  мати  фінансову  зацікавленість  у  жодному
засобі масової інформації чи телерадіокомпанії.

Члени Національної  комісії  обирають  із свого складу голову
Національної комісії та його заступників.

Голова та його заступники працюють у Національній комісії  на
постійній   основі,   решта   членів  Національної  комісії  -  на
громадських засадах.

Стаття 19. Компетенція Національної експертної комісії
України з питань захисту суспільної моралі

Основними завданнями Національної комісії є:

координація розробки  концепції  захисту  суспільної  моралі,
розробка засад державної політики з обігу  продукції  сексуального
характеру та регулювання відповідних відносин;

аналіз процесів і тенденцій,  що відбуваються у сфері захисту
суспільної моралі,  розробка рекомендацій  для  органів  державної
влади та місцевого самоврядування по їх правовому регулюванню;

контроль за дотриманням чинного законодавства України у сфері
захисту суспільної моралі;

участь у розробці  міжнародних  договорів  України  з  питань
захисту суспільної моралі.

До обов'язків Національної комісії належить:

аналіз теле-, радіо-, відеопродукції, репертуару кінотеатрів,
кіно-,  відеоустановок,  відеозалів,  друкованої продукції засобів
масової   інформації,  а  також  видовищних  заходів  стосовно  їх
відповідності   вимогам   чинного   законодавства   щодо   захисту
суспільної моралі;

попередження розповсюдження та заборона демонстрації фільмів,
програм,  інформаційних матеріалів,  видовищних заходів тощо,  які
завдають шкоди моральності суспільства;

консультативна допомога  органам  державної влади і місцевого
самоврядування,  установам і  організаціям  всіх  форм  власності,
фізичним  і  юридичним  особам  з  питань державного регулювання і
контролю за обігом продукції  і  видовищних  заходів  сексуального
характеру;

створення бази   даних   (каталогу)   всіх   видів  продукції
сексуального характеру і продукції,  що містить елементи  еротики,
насилля і жорстокості;

створення архіву    та    бібліотеки   матеріалів   еротичної
проблематики,  порнографічного   характеру   та   матеріалів,   що
пропагують насилля і жорстокість;

моніторинг практики   застосування   законодавства  з  питань
захисту  суспільної  моралі,  розроблення  пропозицій  щодо   його
вдосконалення;

організація та   проведення  науково-практичних  конференцій,
семінарів  з   актуальних   питань   утвердження   моральності   у
суспільстві, встановлення міжнародних зв'язків та вивчення досвіду
роботи відповідних зарубіжних організацій;

розгляд скарг громадян про порушення  вимог  законодавства  у
сфері   захисту  суспільної  моралі  та  вжиття  належних  заходів
реагування відповідно до своїх повноважень.

Національна комісія має право:

отримувати від  усіх  органів  державної  влади  і  місцевого
самоврядування,  засобів масової інформації документи,  інформацію
щодо їх діяльності з питань, визначених цим Законом;

отримувати копії  фільмів,  аудіо-,   відеозаписи   теле-   і
радіопрограм,  продукцію  друкованих  засобів  масової інформації,
необхідні для виконання своїх завдань та проведення експертизи;

проводити у  межах  своєї  компетенції  перевірки  діяльності
засобів  масової  інформації,  установ  і  організацій  всіх  форм
власності, що займаються діяльністю з обігу продукції і видовищних
заходів  сексуального  характеру,  а  також продукції,  що містить
елементи насилля і жорстокості;

викликати на    свої    засідання    представників     теле-,
радіокомпаній,  демонстраторів відеофільмів, редакторів друкованих
засобів  масової  інформації,  організаторів  видовищних   заходів
сексуального  характеру  для  отримання інформації та роз'яснень з
питань їхньої діяльності;

вносити пропозиції  стосовно  притягнення   засобів   масової
інформації  та їх керівників,  які порушують законодавство у сфері
захисту    суспільної    моралі,    до    передбаченої     законом
відповідальності;

ініціювати питання  про припинення дії ліцензії на діяльність
з обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру,  за
умови виявлення порушень цього Закону.

Стаття 20. Порядок проведення експертизи продукції
і видовищних заходів сексуального чи еротичного
характеру

Метою експертизи  продукції і видовищних заходів сексуального
чи еротичного характеру є підготовка висновків  про  відповідність
такої продукції чинному законодавству про захист суспільної моралі
й можливість її обігу на території України.

Ініціювати експертизу, крім самої Національної комісії, мають
право  державні  й  громадські  організації,  фізичні  та юридичні
особи,  виробники і  розповсюджувачі  предметів  і  продукції,  що
звернулися до Національної комісії з офіційним зверненням.

Для експертної оцінки й одержання висновку щодо відповідності
продукції вимогам чинного законодавства до  Національної  комісії,
центральних  органів виконавчої влади у сфері культури і мистецтв,
інформації,  телебачення і  радіомовлення,  освіти,  захисту  прав
споживачів  та  інших,  до  відання  яких  входять питання захисту
суспільної моралі,  подаються заява,  предмети і  (або)  продукція
сексуального  чи  еротичного  характеру  та платіжне доручення про
оплату проведення експертизи.

Орган, що здійснює експертизу,  у місячний  термін  розглядає
заяву і проводить експертизу продукції, приймає відповідне рішення
і не пізніше як у  десятиденний  термін  письмово  повідомляє  про
нього заявникам.

Перевищення встановленого   цим   Законом  терміну  прийняття
рішення щодо експертної оцінки  відповідної  продукції  може  бути
оскаржено  в суд у порядку,  передбаченому цивільним процесуальним
законодавством України.

Документи та матеріали,  що  подані  для  експертної  оцінки,
реєструються,   оформлюються   резолюцією  державного  органу,  що
здійснює  експертизу,  і  передаються  експерту  (експертам)   для
оцінки.

Експертні висновки можуть бути оскаржені в порядку цивільного
судочинства.

Стаття 21. Відповідальність за порушення законодавства
про захист суспільної моралі

Порушення норм  законодавства  України  про захист суспільної
моралі,  умов  обігу  продукції,  порядку  проведення   видовищних
заходів  сексуального  характеру та розповсюдження продукції,  яка
містить елементи порнографії,  тягне  за  собою  цивільно-правову,
дисциплінарну,  адміністративну  чи  кримінальну  відповідальність
згідно з чинним законодавством України.

Дії посадових  осіб  органів   державної   влади,   місцевого
самоврядування,   засобів   масової   інформації,  дії  установ  і
організацій усіх форм власності,  юридичних і  фізичних  осіб,  що
порушують  норми  цього  Закону,  можуть бути оскаржені в судовому
порядку.

Стаття 22. Порядок введення в дію цього Закону

Закон України "Про захист суспільної моралі" набирає чинності
з дня його опублікування.

У тримісячний  термін  усі  закони та нормативно-правові акти
Кабінету  Міністрів  України,  міністерств  та  інших  центральних
органів виконавчої влади приводяться у відповідність з положеннями
цього Закону.

До приведення законодавства у відповідність  із  цим  Законом
закони  та  інші нормативно-правові акти застосовуються у частині,
що не суперечить цьому Закону.

Кабінету Міністрів  України  у  шестимісячний  термін  з  дня
опублікування    цього    Закону    підготувати    та   затвердити
нормативно-правові акти,  положення   й   кошториси   Національної
експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.


Президент України                                         Л.КУЧМА

м. Київ, 20 листопада 2003 року
N 1296-IV

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про захист суспільної моралі

 

Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль.

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
видовищний захід сексуального характеру - публічний показ у будь-якій формі продукції сексуального характеру і (або) сценічні дії, метою яких є втілення сексуальних дій;
державне регулювання і контроль обігу продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, - визначення законом і прийнятими на його основі нормативно-правовими актами порядку й умов обігу відповідної продукції та контроль за ним, вироблення правових механізмів і встановлення прав та обов'язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ і організацій усіх форм власності по забезпеченню захисту суспільної моралі;
дитяча порнографія - зображення у будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної у реальній або змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях;
( Частину першу статті 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1819-VI від 20.01.2010 )
обіг продукції сексуального характеру - виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження такої продукції у будь-якій формі, вчинення щодо неї будь-якого правочину, ввезення, вивезення та транзит через територію України, поштова пересилка продукції сексуального характеру;
( Абзац п'ятий частини першої статті 1 в редакції Закону N 1819-VI від 20.01.2010 )
порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти;
продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою;
продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;
продукція сексуального характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, призначені для задоволення сексуальних потреб людини;
спеціалізований засіб масової інформації - періодичне друковане видання, радіо-, теле-, відеопрограми, інша форма розповсюдження масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали та повідомлення якого у цілому і систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику як провідну;
спеціально визначене місце - територія чи приміщення, відведене для реклами, розповсюдження продукції чи проведення видовищних заходів сексуального характеру, з пристойним зовнішнім оформленням, максимально віддалене від місць масового відпочинку, освітніх закладів для неповнолітніх, пам'яток історії й культури, сакральних і ритуальних об'єктів та військових частин;
суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.
Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі в значеннях, визначених чинним законодавством України.
Стаття 2. Загальні положення
Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються. Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв.
Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством.
Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:
пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;
пропагує фашизм та неофашизм;
принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;
пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;
принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;
пропагує невігластво, неповагу до батьків;
пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.
Стаття 3. Законодавство щодо захисту суспільної моралі
Правові засади України щодо захисту моральності у суспільстві складає Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти щодо захисту суспільної моралі, загальновизнані норми і принципи міжнародного права й міжнародних договорів України.
Стаття 4. Сфера дії Закону
Дія Закону поширюється на діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у частині державного регулювання і контролю за обігом продукції сексуального чи еротичного характеру, на діяльність установ та організацій усіх форм власності, юридичних осіб та громадян у сфері обігу відповідної продукції на території України, а також за її межами, якщо суб'єктами правовідносин є громадяни України та юридичні особи, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України.
Дія цього Закону не поширюється на виробництво чи розповсюдження документальних матеріалів, художніх творів літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом, на обіг наукових, науково-популярних, публіцистичних, освітніх матеріалів з питань статі й сексу та виробів сексуального характеру медичного призначення.
Стаття 5. Основні напрями державного регулювання обігу інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль
Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.
Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:
формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;
недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;
впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;
підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;
заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;
встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;
приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.
Стаття 6. Заборона обігу предметів та продукції порнографічного характеру
Забороняється:
виробництво і ввезення в Україну творів, зображень, інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення, реклама, збут чи розповсюдження;
обіг, демонстрація та прокат друкованих видань, кіно-, аудіо-, відео-, радіо-, телепродукції, матеріалів на електронних носіях, інших видів продукції, що пропагують порнографію.
Розміщення оголошень про інтимні зустрічі за винагороду та девіантні форми інтимних стосунків не в спеціалізованих засобах масової інформації заборонено.
Стаття 7. Захист неповнолітніх від негативного впливу продукції сексуального чи еротичного характеру
З метою захисту морального та фізичного життя неповнолітніх забороняється:
втягнення неповнолітніх у діяльність з виробництва й обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг, а також організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;
розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг і проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру серед неповнолітніх;
використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;
виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження, придбання продукції, що містить дитячу порнографію, ввезення, вивезення, транзит через територію України, поштова пересилка такої продукції;
( Статтю 7 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом N 1819-VI від 20.01.2010 )
пропонування або надання доступу до продукції, що містить дитячу порнографію.
( Статтю 7 доповнено абзацом шостим згідно із Законом N 1819-VI від 20.01.2010 )
Стаття 8. Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру
Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, і лише у спеціально відведених для цього місцях, визначених цим Законом, та у спосіб, встановлений органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції.
Розповсюдження та реклама продукції сексуального характеру в житлових будинках, приміщеннях органів державної влади, закладах культури і мистецтва, в підземних переходах, станціях метрополітену, електропотягах і вокзалах, у кіосках продажу періодичної преси і павільйонах, у місцях громадського відпочинку, на вуличних лотках і ринках забороняються.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати, зважаючи на особливості місцевих умов, звичаї і традиції, додатково території та місця, в яких заборонено розповсюдження продукції сексуального характеру та проведення видовищних заходів сексуального характеру.
Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру допускається в спеціалізованих медичних закладах і установах, які мають відповідну ліцензію та ліцензію для надання медичної допомоги особам з сексуальними розладами.
Розповсюдження предметів сексуального чи еротичного характеру допускається лише у спеціалізованих магазинах. Власник магазину, що здійснює продаж відповідної продукції, зобов'язаний інформувати громадян про його специфіку.
Продукція сексуального чи еротичного характеру може розповсюджуватися лише за умови недоступності її неповнолітнім і ненав'язування споживачам.
Рішення про обмеження обігу матеріалів і продукції сексуального характеру за віковою ознакою приймають органи державної влади та органи місцевого самоврядування за погодженням з відповідними державними органами освіти.
Продукція сексуального чи еротичного характеру може розповсюджуватися лише за умови герметичної упаковки, спеціального маркування і за наявності повідомлення "продукція сексуального характеру, продаж неповнолітнім заборонено".
Порядок та умови оподаткування продукції сексуального чи еротичного характеру визначаються чинним законодавством.
Стаття 9. Умови та порядок ліцензування діяльності з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру
Ввезення на територію України, виготовлення (виробництво), зберігання з метою розповсюдження та розповсюдження продукції, здійснення послуг і проведення видовищних заходів сексуального характеру здійснюються виключно за умови наявності спеціального дозволу (ліцензії) на кожний вид діяльності.
Вивіз з України, транзит через її територію та пересилка продукції сексуального чи еротичного характеру також потребує спеціального дозволу відповідних державних органів.
Надання ліцензій на ці види діяльності та їх анулювання здійснюються на загальних підставах тим органом виконавчої влади, до компетенції якого входить надання ліцензій на здійснення заявленої діяльності з урахуванням положень і в порядку, встановленому Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
Ліцензія видається терміном не менше трьох років. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється у порядку, встановленому для її отримання.
Не можуть мати ліцензії:
неповнолітні;
особи, визнані судом недієздатними чи обмеженими судом у дієздатності;
особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі;
особи, які мають судимість за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, за тяжкі злочини проти життя, здоров'я та гідності людини, а також за особливо небезпечні злочини;
іноземці та особи без громадянства.
Ліцензування діяльності по створенню, транслюванню та розповсюдженню телерадіокомпаніями України кіно-, аудіо-, відеопродукції еротичного чи сексуального характеру здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Ліцензування і реєстрацію кіно-, аудіо-, відеопродукції, що має обмеження глядацької аудиторії, здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері культури і мистецтв. Відомості про реєстрацію кіно-, відеопродукції такого характеру обов'язково включаються до державного реєстру фільмів.
Ліцензування і реєстрацію спеціалізованих засобів масової інформації сексуального чи еротичного характеру здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері інформації.
Ліцензію на експертну діяльність у сфері продукції, послуг і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, пов'язану з визначенням видів продукції, послуг і видовищних заходів сексуального характеру, умов їх розповсюдження, можуть мати лише органи державної влади.
На території України не діють ліцензії на будь-який вид продукції сексуального чи еротичного характеру та діяльність з обігу такої продукції, видані органами чи установами інших держав.
Стаття 10. Експертна діяльність та реєстрація продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру
Метою експертизи продукції та видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру є підготовка висновків про допущення обігу такої продукції відповідно до цього Закону та чинного законодавства у сфері захисту моральності суспільства.
Експертиза продукції сексуального чи еротичного характеру повинна проводитися щодо кожного виду продукції та видовищного заходу сексуального чи еротичного характеру за ініціативою фізичних та юридичних осіб і передувати етапу введення такої продукції в обіг.
Експертиза продукції та видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру за ініціативою органів державної влади та органів місцевого самоврядування може проводитися на будь-якому етапі обігу продукції сексуального чи еротичного характеру.
Експертну діяльність у сфері обігу продукції та видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру здійснюють виключно органи державної влади.
Стаття 11. Умови продажу і розповсюдження друкованої продукції сексуального чи еротичного характеру
Продаж і розповсюдження друкованої продукції та поліграфії сексуального чи еротичного характеру дозволяються лише за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі і в спеціально відведених місцях.
Реалізація еротичної друкованої продукції чи друкованої продукції засобів масової інформації сексуального чи еротичного характеру, що не зареєстрована відповідно до Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", забороняється.
Розповсюдження друкованої продукції або поліграфії еротичного чи сексуального характеру поштою дозволяється лише в непрозорій герметичній упаковці, а продаж еротичних друкованих видань - у герметичній упаковці. На обкладинці забороняється детальне зображення статевих органів.
Розповсюдження друкованої продукції, поліграфії та друкованої продукції засобів масової інформації еротичного чи сексуального характеру без належних вихідних даних, а також індивідуальними розповсюджувачами забороняється.
Демонстрація і (або) реклама друкованої продукції, поліграфії чи друкованої продукції засобів масової інформації еротичного чи сексуального характеру у вікнах, вітринах та інших місцях загального огляду забороняються.
Залучення до продажу друкованої продукції, поліграфії та друкованої продукції засобів масової інформації еротичного чи сексуального характеру неповнолітніх, а також продаж (ознайомлення) особам, які не досягли 16, а в окремих випадках 18 років, продукції сексуального чи еротичного характеру забороняються.
У разі порушення положень цієї статті, а також при відсутності права займатися видавничою діяльністю друкована продукція чи поліграфія відповідного характеру вилучається із продажу уповноваженими органами державної влади у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Стаття 12. Порядок організації та проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру
Проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру фізичними та юридичними особами дозволяється лише за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі і в спеціально відведених місцях при дотриманні необхідних санітарних та гігієнічних норм, передбачених чинним законодавством.
Під час проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру забороняється демонстрація порнографії, пропаганда насилля чи жорстокості.
Під час проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру забороняється здійснення сексуальних контактів.
Стаття 13. Порядок і умови публічної демонстрації продукції, що містить елементи еротики, засобами масової інформації
Теле- і радіокомпаніям, які діють в Україні, забороняється створювати, поширювати інформацію і транслювати кіно-, аудіо-, відеопродукцію, яка містить елементи порнографії.
Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру, з елементами еротики, підлягає оцінці Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.
Розповсюдження теле-, радіо-, аудіо- і відеопродукції сексуального чи еротичного характеру спеціалізованим засобом масової інформації можливе лише за умови спеціальної обробки сигналу. Організація, яка транслює відповідні програми, повинна блокувати передачу кодованого сигналу таким чином, щоб прийом сигналу став неможливим без пристрою декодування.
Трансляція теле-, відео- і радіопрограм, що містять елементи еротики, допускається з 24 годин до 4 годин, якщо інше скорочення часу трансляції не передбачено органами місцевого самоврядування.
Перед трансляцією теле- і радіопрограм сексуального чи еротичного характеру обов'язково має бути зроблено звукове або текстове повідомлення про характер програми і заборону перегляду чи прослуховування її неповнолітніми.
Час публічного показу, публічного сповіщення фільмів еротичного чи сексуального характеру, щодо яких встановлені певні обмеження глядацької аудиторії, визначаються умовами їх демонстрування відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.
Продаж або прокат населенню продукції електронних засобів масової інформації сексуального характеру, продукції та аудіо-, відеокасет із записами сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі на кожен вид такої продукції, ліцензії та інших необхідних документів, визначених чинним законодавством.
Кінотеатри, відеосалони, відеозали мають право публічної демонстрації кіно-, аудіо-, відеопродукції сексуального чи еротичного характеру лише за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, ліцензії та інших необхідних документів, визначених чинним законодавством.
Адміністрація організації, що публічно демонструє кіно-, аудіо-, відеопродукцію еротичного чи сексуального характеру, зобов'язана вказувати на афіші чи програмі передач категорію прокату відповідної продукції.
У разі порушення положень цієї статті ліцензії теле- чи радіокомпаній, а також організацій, що розповсюджують чи публічно демонструють кіно-, аудіо-, відеопродукцію еротичного характеру, скасовуються у встановленому чинним законодавством порядку.
Стаття 14. Рекламна діяльність та її особливості при реалізації продукції сексуального чи еротичного характеру
Реклама діяльності з обігу продукції, послуг і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, а також реклама діяльності рекламодавця та розповсюджувача реклами дозволяється лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії), отримання якого повинно передувати етапу її виробництва і розповсюдження.
Використання в рекламі текстової, візуальної чи звукової інформації, що здатна спричинити шкоду моральному здоров'ю населення, в засобах масової інформації забороняється.
Реклама будь-якої продукції, товарів і послуг, що містить тексти і (або) зображення сексуального характеру, дозволяється лише в спеціалізованих засобах масової інформації.
Реклама продукції сексуального чи еротичного характеру, що не містить зображень і текстів сексуального характеру, допускається без будь-яких обмежень. Порядок виробництва і розповсюдження реклами продукції сексуального характеру визначається чинним законодавством.
Зовнішня реклама (відкриті вітрини, щити на будинках, вулицях тощо), що містить тексти і (або) зображення сексуального чи еротичного характеру, забороняється.
Реклама продукції сексуального чи еротичного характеру та реклама про самого рекламодавця забороняється, якщо його діяльність, згідно з положеннями цього Закону, потребує спеціального дозволу, але відповідної ліцензії немає.
Реклама продукції сексуального чи еротичного характеру іноземною мовою повинна містити переклад мовою більшості населення країни.
Стаття 15. Нагляд і контроль у сфері захисту суспільної моралі
Державний нагляд за додержанням вимог цього Закону та чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції здійснюють Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство юстиції України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, Державна митна служба України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.
Контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання, дотримання ними ліцензійних умов здійснюють спеціально уповноважений орган, що видав відповідну ліцензію, правоохоронні органи та інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Орган, що здійснює перевірку, за її результатами складає протокол (акт) із зазначенням виявлених порушень чинного законодавства і виносить рішення, в якому зобов'язує суб'єкт господарювання усунути порушення у сфері захисту суспільної моралі чи ліцензування.
Державні контролюючі органи та органи місцевого самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов зобов'язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.
Спеціально уповноважений орган, що видав відповідну ліцензію, має право розглядати справи про порушення суб'єктами господарювання вимог цього Закону, чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, ліцензійних умов і за результатами розгляду виносити попередження, застосовувати штрафні санкції, призупиняти чи анулювати ліцензію, передавати справи про порушення у цій сфері на розгляд прокуратури та суду.
Стаття 16. Повноваження вищих органів державної влади України у сфері захисту суспільної моралі та обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру
Верховна Рада України і Президент України визначають державну політику у сфері захисту суспільної моралі та обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, а також продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, законодавчі основи її реалізації та гарантії правового захисту працівників цієї сфери.
Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту суспільної моралі й обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, координує і контролює діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Стаття 17. Статус Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі
З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, створюється Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі (далі - Національна комісія).
Національна комісія є постійним позавідомчим державним експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до цього Закону та чинного законодавства України і є відповідальним за утвердження здорового способу життя, належного стану моральності суспільства, контролює обіг продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру.
Рішення Національної комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для розгляду центральними і місцевими органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а також фізичними та юридичними особами.
Національна комісія має право залучати державні органи та їх представників, а також на договірних умовах окремих спеціалістів для надання й аналізу інформації у сфері захисту суспільної моралі.
Фінансування Національної комісії здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Стаття 18. Організаційні засади діяльності Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі
Національна комісія формується з провідних діячів культури, мистецтва, науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у галузі інформації та інших, які рекомендуються для участі у роботі Національної комісії установами і організаціями, в яких вони працюють.
Чисельність і персональний склад Національної комісії та положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням її голови. Термін повноважень членів Національної комісії - 5 років.
Члени Національної комісії не можуть бути засновниками (співзасновниками) чи мати фінансову зацікавленість у жодному засобі масової інформації чи телерадіокомпанії.
Члени Національної комісії обирають із свого складу голову Національної комісії та його заступників.
Голова та його заступники працюють у Національній комісії на постійній основі, решта членів Національної комісії - на громадських засадах.
Стаття 19. Компетенція Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі
Основними завданнями Національної комісії є:
координація розробки концепції захисту суспільної моралі, розробка засад державної політики з обігу продукції сексуального характеру та регулювання відповідних відносин;
аналіз процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері захисту суспільної моралі, розробка рекомендацій для органів державної влади та місцевого самоврядування по їх правовому регулюванню;
контроль за дотриманням чинного законодавства України у сфері захисту суспільної моралі;
участь у розробці міжнародних договорів України з питань захисту суспільної моралі.
До обов'язків Національної комісії належить:
аналіз теле-, радіо-, відеопродукції, репертуару кінотеатрів, кіно-, відеоустановок, відеозалів, друкованої продукції засобів масової інформації, а також видовищних заходів стосовно їх відповідності вимогам чинного законодавства щодо захисту суспільної моралі;
попередження розповсюдження та заборона демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, які завдають шкоди моральності суспільства;
консультативна допомога органам державної влади і місцевого самоврядування, установам і організаціям всіх форм власності, фізичним і юридичним особам з питань державного регулювання і контролю за обігом продукції і видовищних заходів сексуального характеру;
створення бази даних (каталогу) всіх видів продукції сексуального характеру і продукції, що містить елементи еротики, насилля і жорстокості;
створення архіву та бібліотеки матеріалів еротичної проблематики, порнографічного характеру та матеріалів, що пропагують насилля і жорстокість;
моніторинг практики застосування законодавства з питань захисту суспільної моралі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;
організація та проведення науково-практичних конференцій, семінарів з актуальних питань утвердження моральності у суспільстві, встановлення міжнародних зв'язків та вивчення досвіду роботи відповідних зарубіжних організацій;
розгляд скарг громадян про порушення вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі та вжиття належних заходів реагування відповідно до своїх повноважень.
Національна комісія має право:
отримувати від усіх органів державної влади і місцевого самоврядування, засобів масової інформації документи, інформацію щодо їх діяльності з питань, визначених цим Законом;
отримувати копії фільмів, аудіо-, відеозаписи теле- і радіопрограм, продукцію друкованих засобів масової інформації, необхідні для виконання своїх завдань та проведення експертизи;
проводити у межах своєї компетенції перевірки діяльності засобів масової інформації, установ і організацій всіх форм власності, що займаються діяльністю з обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, а також продукції, що містить елементи насилля і жорстокості;
викликати на свої засідання представників теле-, радіокомпаній, демонстраторів відеофільмів, редакторів друкованих засобів масової інформації, організаторів видовищних заходів сексуального характеру для отримання інформації та роз'яснень з питань їхньої діяльності;
вносити пропозиції стосовно притягнення засобів масової інформації та їх керівників, які порушують законодавство у сфері захисту суспільної моралі, до передбаченої законом відповідальності;
ініціювати питання про припинення дії ліцензії на діяльність з обігу продукції і видовищних заходів сексуального характеру, за умови виявлення порушень цього Закону.
Стаття 20. Порядок проведення експертизи продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру
Метою експертизи продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру є підготовка висновків про відповідність такої продукції чинному законодавству про захист суспільної моралі й можливість її обігу на території України.
Ініціювати експертизу, крім самої Національної комісії, мають право державні й громадські організації, фізичні та юридичні особи, виробники і розповсюджувачі предметів і продукції, що звернулися до Національної комісії з офіційним зверненням.
Для експертної оцінки й одержання висновку щодо відповідності продукції вимогам чинного законодавства до Національної комісії, центральних органів виконавчої влади у сфері культури і мистецтв, інформації, телебачення і радіомовлення, освіти, захисту прав споживачів та інших, до відання яких входять питання захисту суспільної моралі, подаються заява, предмети і (або) продукція сексуального чи еротичного характеру та платіжне доручення про оплату проведення експертизи.
Орган, що здійснює експертизу, у місячний термін розглядає заяву і проводить експертизу продукції, приймає відповідне рішення і не пізніше як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішення щодо експертної оцінки відповідної продукції може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Документи та матеріали, що подані для експертної оцінки, реєструються, оформлюються резолюцією державного органу, що здійснює експертизу, і передаються експерту (експертам) для оцінки.
Експертні висновки можуть бути оскаржені в порядку цивільного судочинства.
Стаття 21. Відповідальність за порушення законодавства про захист суспільної моралі
Порушення норм законодавства України про захист суспільної моралі, умов обігу продукції, порядку проведення видовищних заходів сексуального характеру та розповсюдження продукції, яка містить елементи порнографії, тягне за собою цивільно-правову, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Дії посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, засобів масової інформації, дії установ і організацій усіх форм власності, юридичних і фізичних осіб, що порушують норми цього Закону, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 22. Порядок введення в дію цього Закону
Закон України "Про захист суспільної моралі" набирає чинності з дня його опублікування.
У тримісячний термін усі закони та нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приводяться у відповідність з положеннями цього Закону.
До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Закону підготувати та затвердити нормативно-правові акти, положення й кошториси Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

 

Президент України     Л.КУЧМА
м. Київ, 20 листопада 2003 року N 1296-IV

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про заходи щодо попередження та зменшення вживання
тютюнових виробів і їх шкідливого впливу  на здоров'я населення


Цей Закон визначає основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров’я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров’ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

Стаття 1.    Визначення термінів

Для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
громадське місце – частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони;
залежність від вживання тютюнових виробів – психічна та фізична залежність особи від нікотину та інших інгредієнтів тютюнових виробів, що потрапляють в її організм внаслідок вживання нею тютюнових виробів;
замінники тютюну – засоби, які за своєю дією на здоров’я людини відповідають тютюну, але не містять тютюну;
інгредієнти тютюнових виробів – будь-які речовини, за винятком тютюну, що використовуються для виробництва тютюнових виробів;
куріння тютюнових виробів – дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить;
медичне попередження споживачів тютюнових виробів – інформація, що міститься на упаковках тютюнових виробів, про шкідливий вплив їх вживання на здоров’я людини, про вміст нікотину, смоли, що входять до складу тютюнових виробів та потрапляють в організм людини під час їх вживання;
нікотин – речовина, що міститься в тютюні, і у разі вживання тютюнових виробів особою у будь-який спосіб здатна викликати залежність від неї;
предмети, пов’язані з вживанням тютюнових виробів, – портсигари, мундштуки, люльки, сигаретний папір, фільтри, обрізувач сигар, що необхідні для вживання тютюнових виробів, крім запальничок та сірників;
робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності;
смола – сирий безводний, безнікотиновий конденсат тютюнового диму, що утворюється внаслідок згорання тютюну і містить шкідливі для здоров’я людини речовини;
тютюн – засіб, що містить нікотин і виготовлений з рослини родини пасльонових;
тютюнові вироби – сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування;
тютюновий дим – продукти згорання тютюнових виробів, що виділяються в повітря внаслідок їх куріння;
упаковка – пачка, коробка чи будь-яке інше упакування тютюнових виробів для їх реалізації, за винятком прозорих обгорток, що застосовуються в роздрібній торгівлі.

Стаття 2.    Законодавство України про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Законодавство України про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3.    Основні завдання цього Закону

Основними завданнями цього Закону є:
визначення правових і організаційних засад державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів серед дітей і молоді та зменшення вживання тютюнових виробів громадянами з метою зниження ризику розвитку захворювань, втрати працездатності та їхньої передчасної смертності внаслідок куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання;
визначення повноважень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
посилення державного контролю за безпечністю тютюнових виробів, що виробляються в Україні або ввозяться в Україну, та зменшення токсичності тютюнових виробів шляхом зниження вмісту нікотину, смоли, інших шкідливих для здоров’я людини речовин та інгредієнтів тютюнових виробів, що входять до складу тютюнових виробів і виділяються з тютюновим димом під час їх куріння;
удосконалення профілактичних, просвітницьких заходів, спрямованих на попередження та зменшення куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання;
сприяння лікуванню залежності від вживання тютюнових виробів осіб, які бажають позбутися шкідливої звички курити тютюнові вироби чи іншим способом їх вживати, та пропаганді здорового способу життя;
забезпечення захисту людини від шкідливого впливу тютюнового диму на робочих і в громадських місцях;
створення економічних, інших умов, що сприятимуть обмеженню куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання, охороні здоров’я населення, зниженню захворюваності та збільшенню тривалості життя людини;
забезпечення інформування населення про ризики та шкідливі наслідки для здоров’я людини куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання незалежно від віку людини і стану її здоров’я;
встановлення засад відповідальності за порушення законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення.

Стаття 4.    Основні принципи державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Відповідно до завдань цього Закону державна політика щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення ґрунтується на таких принципах:
законності;
комплексності правових, економічних, медичних та інших заходів, спрямованих на охорону здоров’я населення шляхом попередження та зменшення вживання тютюнових виробів;
поступовості та поетапності заходів, спрямованих на зменшення вживання тютюнових виробів серед різних соціальних та вікових груп населення;
пріоритетності запобіжних заходів, спрямованих на попередження вживання тютюнових виробів серед дітей та молоді;
індивідуального підходу і доступності лікувально-профілактичних заходів для кожної особи, яка бажає позбутися шкідливої звички курити тютюнові вироби чи іншим способом їх вживати;
доступності інформації для населення про шкоду для здоров’я людини вживання тютюнових виробів, впливу тютюнового диму та перевагу здорового способу життя.

Стаття 5.    Основні напрями державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Основними напрямами державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення є:
здійснення комплексу заходів для охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюнового диму, попередження початку куріння тютюнових виробів, обмеження їх вживання, насамперед серед дітей та молоді;
покращання інформування населення про ризики і шкідливі наслідки для здоров’я людини куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання, а також шкідливого впливу тютюнового диму;
забезпечення доступності надання профілактичної, діагностичної та лікувальної допомоги, ефективного медикаментозного забезпечення всім особам, які курять тютюнові вироби чи іншим способом їх вживають і бажають позбутися цієї шкідливої звички, шляхом створення загальнодержавних програм щодо профілактики, діагностики та лікування залежності від вживання тютюнових виробів;
зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я для забезпечення реалізації комплексу заходів щодо відновлення та зміцнення здоров’я населення, пропаганди здорового способу життя;
удосконалення гігієнічної регламентації тютюнових виробів та методик визначення відповідності вмісту смоли та нікотину, інших шкідливих речовин, що містяться в тютюнових виробах та виділяються з тютюновим димом під час їх куріння, встановленим законом показникам з урахуванням вимог міжнародного законодавства;
забезпечення дотримання суб’єктами господарювання відповідних стандартів, норм і правил під час виробництва та реалізації тютюнових виробів;
розвиток наукових досліджень щодо попередження вживання тютюнових виробів та лікування залежності від тютюнових виробів;
сприяння засобам масової інформації у підтримці заходів впровадження державної політики у сфері боротьби з курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

Стаття 6.    Повноваження Кабінету Міністрів України щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Кабінет Міністрів України:
забезпечує проведення єдиної державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення, розробляє та затверджує відповідні програми;
забезпечує ефективне використання бюджетних коштів на реалізацію програм у сфері боротьби з вживанням тютюнових виробів і охорони здоров’я населення від шкідливих наслідків їх вживання;
розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової та фінансової політики у сфері протидії поширеності куріння тютюнових виробів чи іншого способу їх вживання та зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
координує роботу органів виконавчої влади у сфері реалізації державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
впроваджує систему моніторингу вживання тютюнових виробів серед населення і поширеності захворювань, пов’язаних з курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання, оцінки ефективності здійснення державної політики у сфері протидії курінню тютюнових виробів чи іншому способу їх вживання;
укладає відповідні міжнародні договори України;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 7.    Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я в межах своєї компетенції:
реалізує державну політику щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
визначає в установленому порядку з урахуванням норм міжнародного права переліки шкідливих для здоров’я людини речовин та інгредієнтів тютюнових виробів, що входять до складу тютюнових виробів та виділяються з тютюновим димом під час їх куріння;
розробляє та впроваджує в установленому порядку на рівні первинної медико-санітарної допомоги заходи з діагностики та лікування залежності від вживання тютюнових виробів;
надає особам, які бажають позбутися шкідливої звички курити тютюнові вироби чи іншим способом їх вживати, доступну, якісну та ефективну лікувально-профілактичну допомогу;
вживає заходів для запобігання поширеності куріння тютюнових виробів серед населення, насамперед серед дітей та молоді;
інформує населення через засоби масової інформації про шкідливість куріння чи інших способів вживання тютюнових виробів та здійснює пропаганду медичних знань з питань профілактики захворювань, пов’язаних з вживанням тютюнових виробів;
бере участь у розробці навчальних програм з профілактики куріння тютюнових виробів чи іншого способу їх вживання та лікування залежності від вживання тютюнових виробів;
координує проведення закладами охорони здоров'я, науково-дослідними установами, що належать до сфери його управління, заходів, спрямованих на обмеження вживання тютюнових виробів, а також зменшення їхнього шкідливого впливу на здоров’я населення;
проводить моніторинг ефективності заходів у сфері охорони здоров’я населення від шкідливих наслідків вживання тютюнових виробів, аналізує і прогнозує ситуацію із захворюваністю населення, що пов’язана з вживанням тютюнових виробів;
організовує проведення наукових досліджень щодо попередження та зменшення куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання серед населення, лікування залежності від вживання тютюнових виробів;
здійснює відповідно до закону гігієнічну регламентацію щодо небезпечних факторів, пов’язаних з вживанням тютюнових виробів,
з урахуванням міжнародного законодавства;
бере участь у формуванні державних замовлень на виробництво лікарських засобів, необхідних для лікування залежності від вживання тютюнових виробів, здійснення інших профілактичних і лікувальних заходів, а також проводить підготовку та перепідготовку і підвищення кваліфікації фахівців, які здійснюють заходи щодо попередження та зменшення куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання серед населення та проводять лікування залежності від вживання тютюнових виробів;
забезпечує взаємодію з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади і громадськими організаціями з питань охорони здоров’я населення від шкідливих наслідків вживання тютюнових виробів;
бере участь у розробці пропозицій щодо удосконалення податкової та фінансової політики у сфері протидії поширеності куріння тютюнових виробів чи іншого способу їх вживання та зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
бере участь у міжнародному співробітництві щодо попередження вживання тютюнових виробів та зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 8.    Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих органів виконавчої влади щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції:
реалізують загальнодержавні, регіональні, інші програми щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
забезпечують проведення профілактичних і лікувальних заходів, спрямованих на попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
організовують спостереження та збір відомостей про поширеність вживання тютюнових виробів у відповідному регіоні, проводять запобіжні та профілактичні заходи для обмеження вживання тютюнових виробів серед населення, захисту, насамперед дітей та молоді, від шкідливого впливу тютюнового диму;
інформують населення через засоби масової інформації про шкоду, якої завдає здоров’ю людини вживання тютюнових виробів, про стан захворюваності і смертності, спричинених вживанням тютюнових виробів, у відповідному регіоні, та про вжиті запобіжні і профілактичні заходи;
сприяють вирішенню питань щодо фінансового забезпечення лікувально-профілактичних заходів та робіт, пов’язаних з профілактикою захворюваності, спричиненої вживанням тютюнових виробів і впливом тютюнового диму;
здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 9.    Повноваження органів місцевого самоврядування щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:
контролюють виконання відповідних програм щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
сприяють вирішенню питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення заходів і робіт, спрямованих на обмеження вживання тютюнових виробів, а також зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я населення;
здійснюють контроль за проведенням профілактичних та лікувальних заходів у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці щодо обмеження вживання тютюнових виробів, зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я населення, визначають вільні від куріння місця;
забезпечують у комунальних закладах охорони здоров'я доступність профілактичних заходів і надання ефективної лікувальної допомоги, включаючи медикаментозне забезпечення, для осіб, які бажають позбутися шкідливої звички курити тютюнові вироби чи іншим способом їх вживати;
здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 10.    Вимоги щодо здійснення діяльності, пов’язаної з виробництвом, оптовою та роздрібною торгівлею, експортом і імпортом тютюнових виробів

Діяльність, пов’язана з виробництвом, оптовою та роздрібною торгівлею, експортом і імпортом тютюнових виробів, здійснюється відповідно до закону, з урахуванням встановлених цією статтею заборон.
Забороняється роздрібна та оптова торгівля, виробництво, крім виробництва для експорту, імпорт для реалізації на території України тютюнових виробів:
в яких показники вмісту нікотину та смоли в тютюнових виробах та тютюновому димі перевищують – нікотину 1,2 міліграма, смоли – 12 міліграмів;
на упаковці яких відсутні медичні попередження споживачів тютюнових виробів;
із використанням на їх упаковці написів, назв, зображень, знаків, що можуть ввести в оману щодо характеристик тютюнових виробів, у тому числі включати такі характеристики, як "легкі", "ультралегкі", "м’які", "з низьким вмістом смол".
Забороняється виробнику тютюнових виробів вміщувати в упаковку тютюнових виробів будь-які вкладки з інформацією про тютюнові вироби, що не передбачена законодавством.
Забороняється включення тютюнових виробів і предметів, пов’язаних з вживанням тютюнових виробів, до гуманітарної допомоги.
Забороняється фінансування, надання пільг за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів виробнику тютюнових виробів та суб’єктам господарювання, що здійснюють їх реалізацію.

Стаття 11.    Вимоги щодо вмісту шкідливих для здоров’я людини речовин та інгредієнтів, що входять до складу тютюнових виробів та виділяються з тютюновим димом під час їх куріння, та інформації про шкідливі речовини та інгредієнти тютюнових виробів

Визначення вмісту нікотину, смоли, інших шкідливих для здоров’я людини речовин, у тому числі інгредієнтів тютюнових виробів, у тютюнових виробах та тютюновому димі здійснюється організаціями (лабораторіями), яким в установленому законом порядку надано право випробування продукції на відповідність її вимогам безпеки для здоров’я та життя людини. Зазначені організації (лабораторії) включаються органом з питань технічного регулювання та споживчої політики до відповідного переліку, який підлягає оприлюдненню.
Контроль за додержанням визначених законом показників вмісту нікотину та смоли, а також показників вмісту інших шкідливих для здоров'я людини речовин та інгредієнтів тютюнових виробів у тютюнових виробах, що виробляються, реалізуються на території України, здійснює в межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щорічно публікує переліки шкідливих для здоров’я людини речовин та інгредієнтів тютюнових виробів, що входять до складу тютюнових виробів та виділяються з тютюновим димом під час їх куріння, а також інформує населення через засоби масової інформації про шкідливі речовини та інгредієнти тютюнових виробів, що містяться в складі тютюнових виробів та виділяються з тютюновим димом при їх курінні, про шкоду для здоров’я людини вживання тютюнових виробів.
Виробник або імпортер тютюнових виробів на вимогу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я зобов’язаний у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, надати інформацію про вміст шкідливих для здоров’я людини речовин: нікотину, смоли, інших шкідливих для здоров’я речовин та інгредієнтів, що містяться в тютюнових виробах і виділяються з тютюновим димом під час їх куріння.

Стаття 12.    Медичні попередження споживачів тютюнових виробів

На кожній упаковці тютюнових виробів повинно бути зазначено основне медичне попередження споживачів тютюнових виробів та одне додаткове медичне попередження про шкоду, якої завдає здоров’ю людини куріння тютюнових виробів, відомості щодо вмісту нікотину та смоли, що входять до складу тютюнових виробів і виділяються з тютюновим димом під час їх куріння.
На одній більшій зовнішній стороні упаковки тютюнових виробів зазначається основне медичне попередження споживачів тютюнових виробів: "Куріння призводить до серцево-судинних захворювань та раку легенів".
На другій більшій зовнішній стороні упаковки тютюнових виробів зазначається одне із шести додаткових медичних попереджень такого змісту: "Куріння під час вагітності шкодить вашій дитині"; "Тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує"; "Куріння викликає залежність, не починайте курити!"; "Куріння викликає імпотенцію"; "Захистіть дітей: не дозволяйте їм дихати вашим димом"; "Курці помирають рано". Кожний варіант текстів додаткових медичних попереджень наноситься виробником тютюнових виробів на упаковки тютюнових виробів почергово.
Основне та додаткове медичні попередження споживачів тютюнових виробів повинні займати не менше 30 відсотків площі зовнішньої поверхні кожної більшої сторони упаковки тютюнових виробів.
Інформація щодо вмісту нікотину та смоли, що входять до складу тютюнових виробів і виділяються з тютюновим димом під час їх куріння, зазначається на зовнішній поверхні однієї меншої сторони упаковки тютюнових виробів і повинна займати не менше 15 відсотків площі цієї сторони.
Тексти основного та додаткового медичних попереджень споживачів тютюнових виробів, які зазначаються на кожній упаковці тютюнових виробів, повинні бути чіткими, надрукованими в чорній рамці, ширина якої не менша, ніж три міліметри, чорним жирним шрифтом на білому фоні, рядковими буквами, за винятком першої букви попередження, розміщеними по центру рамки таким чином, щоб забезпечити цілісність цих текстів при відкриванні тютюнового виробу способом, зазначеним на його упаковці, і не перекриватися іншою друкованою інформацією або марками акцизного збору.

Стаття 13.    Обмеження щодо реалізації (продажу) та вживання тютюнових виробів

Реалізація (продаж) тютюнових виробів, предметів, пов’язаних з їх вживанням, забороняється особам, які не досягли 18 років. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо реалізації (продажу) тютюнових виробів.
Забороняється куріння тютюнових виробів на робочих місцях та в громадських місцях, за винятком спеціально для цього відведених місць. Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов'язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров’ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів.
У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50 відсотків площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Стаття 14.    Пропагування знань про шкідливість вживання тютюнових виробів та заходи щодо запобігання поширенню вживання тютюнових виробів

З метою запобігання вживанню тютюнових виробів та зменшення їх шкідливого впливу на здоров’я людини центральні органи виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, освіти і науки, молоді та спорту, культури і туризму в межах їх повноважень зобов’язані не рідше одного разу в квартал забезпечувати розміщення у друкованих засобах масової інформації, на телебаченні і радіо соціальної реклами, інших інформаційних матеріалів про шкоду, якої завдають здоров’ю людини вживання тютюнових виробів і вдихання тютюнового диму, що виділяється під час куріння тютюнових виробів, насамперед здоров’ю дітей та молоді, і пропагувати здоровий спосіб життя.
Навчальні програми та освітньо-професійні програми усіх навчальних закладів України незалежно від форми власності повинні включати спеціальні теми про шкоду для здоров’я людини куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання, насамперед для дітей та молоді, а також про переваги здорового способу життя.
Програми підготовки та перепідготовки медичних, фармацевтичних, соціальних і педагогічних працівників повинні містити спеціальні теми стосовно засобів і заходів профілактики та припинення вживання тютюнових виробів.

Стаття 15.    Профілактика вживання тютюнових виробів і лікування залежності від вживання тютюнових виробів

Медичні працівники закладів охорони здоров’я усіх форм власності зобов’язані:
пропагувати медичні знання з питань профілактики захворювань, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання, і запобігати їх вживанню серед населення, насамперед серед дітей та молоді;
надавати практичні поради щодо здорового способу життя та рекомендувати не починати курити чи іншим способом вживати тютюнові вироби або припинити їх вживання;
роз’яснювати про шкідливі наслідки для здоров’я людини куріння тютюнових виробів чи іншого способу їх вживання, впливу тютюнового диму;
надавати особам, які бажають позбутися залежності від вживання тютюнових виробів, відповідну лікувально-профілактичну допомогу.
Заклади охорони здоров’я усіх форм власності зобов’язані в приміщенні, де вони обслуговують громадян, розміщувати наочну інформацію про шкідливі наслідки для здоров’я людини куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання, впливу тютюнового диму, практичні поради щодо здорового способу життя, рекомендації щодо відмови від куріння чи іншого способу вживання тютюнових виробів.
Медичні працівники, які працюють у відповідних навчальних закладах, повинні сприяти впровадженню в життя навчальних програм з питань профілактики вживання тютюнових виробів.
Санітарно-епідеміологічні служби та центри охорони здоров’я зобов’язані проводити у відповідних регіонах роботу по роз’ясненню населенню шкідливих наслідків для здоров’я людини вживання тютюнових виробів, пропагувати здоровий спосіб життя. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення та засоби масової інформації зобов’язані сприяти зазначеним службам у проведенні цієї роботи.

Стаття 16.    Реклама тютюнових виробів

Реклама тютюнових виробів здійснюється відповідно до закону про рекламу.

Стаття 17.    Моніторинг заходів реалізації державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я проводиться моніторинг ефективності вжитих заходів, що передбачає:
спостереження за станом здоров’я населення з метою виявлення змін у стані його здоров’я у зв’язку з проведеними заходами, спрямованими на попередження та зменшення куріння тютюнових виробів чи інших способів їх вживання, насамперед серед дітей та молоді;
дослідження поширеності вживання тютюнових виробів серед населення та оцінку одержаних даних;
розроблення та впровадження в медичну практику методів профілактики, діагностики і лікування залежності від вживання тютюнових виробів, захворювань, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.
Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я зобов’язаний щорічно в установленому порядку оприлюднювати результати моніторингу в засобах масової інформації.

Стаття 18.    Міжнародне співробітництво

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з відповідними міжнародними організаціями з питань контролю та протидії протиправному обігу тютюнових виробів для вжиття спільних заходів щодо запобігання поширенню вживання тютюнових виробів та боротьби з курінням, гармонізації державних стандартів з міжнародними стандартами, які визначають вимоги до безпеки тютюнових виробів. З цією метою здійснюються обмін інформацією, прогресивними технологіями, професійна та наукова співпраця відповідних органів і організацій.
Держава підтримує усі форми міжнародного співробітництва щодо запобігання поширенню вживання тютюнових виробів, що не суперечать законодавству України.

Стаття 19.    Органи державного контролю за дотриманням положень цього Закону

Державний контроль за дотриманням положень цього Закону здійснюють відповідні спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом.

Стаття 20.    Відповідальність за порушення законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення

Особи, винні у порушенні законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення, несуть відповідальність згідно з законом.
За порушення норм цього Закону орган з питань технічного регулювання та споживчої політики застосовує фінансові санкції до суб'єктів господарювання у разі:
роздрібної реалізації тютюнових виробів без медичних попереджень споживачів тютюнових виробів – від п'ятдесяти гривень до десяти тисяч гривень;
роздрібної реалізації тютюнових виробів, у яких вміст шкідливих речовин перевищує встановлені цим Законом допустимі рівні, – від ста гривень до двадцяти тисяч гривень;
оптової реалізації тютюнових виробів на території України без медичних попереджень споживачів тютюнових виробів – від п’ятисот гривень до десяти тисяч гривень;
оптової реалізації тютюнових виробів на території України, у яких вміст шкідливих речовин перевищує встановлені цим Законом допустимі рівні, – від тисячі гривень до двадцяти тисяч гривень;
виробництва та введення в обіг на території України тютюнових виробів без медичних попереджень споживачів тютюнових виробів – від двох тисяч гривень до двадцяти тисяч гривень;
виробництва та введення в обіг на території України тютюнових виробів, у яких вміст шкідливих речовин перевищує встановлені цим Законом допустимі рівні, – від п’яти тисяч гривень до п'ятдесяти тисяч гривень.
Рішення органу з питань технічного регулювання та споживчої політики може бути оскаржено до суду.
Фінансові санкції, накладені органом з питань технічного регулювання та споживчої політики, стягуються у встановленому законом порядку.
Фінансові санкції, передбачені частиною другою цієї статті, накладаються керівником, заступниками керівника органу з питань технічного регулювання та споживчої політики, керівником чи заступниками керівника органу з питань технічного регулювання та споживчої політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівником органу з питань технічного регулювання та споживчої політики обласних, Київської та Севастопольської міських рад, керівником органу захисту прав споживачів місцевого самоврядування після розгляду матеріалів, які засвідчують факт порушення.
Про вчинення правопорушення, зазначеного у частині другій цієї статті, уповноваженою особою органу з питань технічного регулювання та споживчої політики складається акт, який разом з письмовим поясненням керівника відповідного суб’єкта господарювання та документами, що стосуються справи, протягом трьох днів надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.
Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині шостій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформляється постановою, що надсилається суб’єкту господарювання, на якого накладено фінансові санкції, та банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї юридичної особи.
Накладення фінансових санкцій не звільняє осіб, винних у порушенні цього Закону, від дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Стаття 21.    Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня опублікування, крім частини третьої статті 13, яка набирає чинності з 1 липня 2006 року, абзаців третього та четвертого частини другої статті 10, статей 12 і 20 та підпункту "в" підпункту 2 пункту 2 статті 21 "Прикінцеві положення", які набирають чинності з 1 січня 2007 року, абзацу другого частини другої статті 10 та підпункту "б" підпункту 2 пункту 2 статті 21 "Прикінцеві положення", які набирають чинності з 1 січня 2009 року.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
а) доповнити статтями 1682 і 1751 такого змісту:
"Стаття 1682. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог
щодо медичних попереджень споживачів             
тютюнових виробів
Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів –
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";
"Стаття 1751. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях
Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, –
тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";
б) статтю 156 викласти в такій редакції:
"Стаття 156. Порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами
Роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору –
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки, одержаної від продажу предметів торгівлі.
Порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, а саме: торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради як такі, де роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж алкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, –
тягне за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук –
тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.
Дії, передбачені частиною першою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, –
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі";
в) частину другу статті 13 після слів і цифр "частинами першою і другою статті 130" доповнити словами і цифрами "частиною другою статті 156";
г) в абзаці другому частини другої статей 110 і 115 та в абзаці другому частини третьої статей 117 і 119 слова і цифри "від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян" замінити словами "від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";
ґ) у статті 218:
у частині першій слово і цифри "статтями 159" замінити словами і цифрами "статтею 159, статтею 1751 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею";
у частині другій цифри "179" замінити словами і цифрами "статтею 1751 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179";
д) у статті 219 цифри "179" замінити словами і цифрами "статтею 1751 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179";
е) у статті 221 слова і цифри "частинами першою і третьою статті 156" замінити словами і цифрами "частинами першою, третьою і четвертою статті 156";
є) у статті 222:
у частині першій цифри "176" замінити словами і цифрами "статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176";
в абзацах першому та третьому пункту 1 частини другої слово і цифри "статтями 176" замінити словами і цифрами "статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176";
ж) у частині першій статті 2444 цифри "170" замінити словами і цифрами "стаття 1682, стаття 170";
з) у статті 255:
у частині першій:
в абзаці другому пункту 1 цифри "176" замінити словами і цифрами "стаття 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176";
у пункті 2 цифри "183" замінити словами і цифрами "стаття 1751 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183";
абзац другий пункту 9 після цифр "160" доповнити цифрами "1751";
и) у частині першій статті 294 слова і цифри "частинами першою і третьою статті 156" замінити словами і цифрами "частинами першою, третьою і четвертою статті 156";
2) у Законі України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 46, ст. 345; 1997 р., № 45, ст. 286; 1998 р., № 26, ст. 168; 2000 р., № 30, ст. 240; 2001 р., № 11, ст. 45; 2002 р., № 26, ст. 175, № 50, ст. 365; 2005 р., № 4, ст. 91, №№ 17-19, ст. 267):
а) абзац сьомий статті 1 викласти в такій редакції:
"тютюнові вироби – сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування";
б) частину другу статті 9 виключити;
в) абзаци восьмий та дев’ятий частини третьої статті 11 викласти в такій редакції:
"відомості щодо вмісту смоли, нікотину, що входять до складу тютюнових виробів і виділяються з тютюновим димом під час їх куріння, які наносяться на зовнішню поверхню однієї меншої сторони упаковки тютюнових виробів і займають не менше 15 відсотків площі цієї сторони;
текст основного медичного попередження споживачів тютюнових виробів "Куріння призводить до серцево-судинних захворювань та раку легенів" та текст додаткового медичного попередження, вибраний із шести текстів додаткових медичних попереджень такого змісту: "Куріння під час вагітності шкодить вашій дитині"; "Тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує"; "Куріння викликає залежність, не починайте курити!"; "Куріння викликає імпотенцію"; "Захистіть дітей: не дозволяйте їм дихати вашим димом"; "Курці помирають рано", які наносяться на упаковки тютюнових виробів почергово, повинні займати не менше 30 відсотків площі зовнішньої поверхні кожної більшої сторони упаковки тютюнових виробів. Тексти основного та додаткового медичних попереджень споживачів тютюнових виробів, які зазначаються на кожній упаковці тютюнових виробів, повинні бути чіткими, надрукованими в чорній рамці, ширина якої не менша, ніж три міліметри, чорним жирним шрифтом на білому фоні, рядковими буквами, за винятком першої букви попередження, розміщеними по центру рамки таким чином, щоб забезпечити цілісність цих текстів при відкриванні тютюнового виробу способом, зазначеним на його упаковці, і не перекриватися іншою друкованою інформацією або марками акцизного збору".
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради
України                                В.ЛИТВИН

м. К и ї в
22 вересня 2005 року
№ 2899IV






 

 











 









ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 p., додаток до № 51, ст. 1122):

1) статтю 442 викласти в такій редакції:

"Стаття 442. Порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності

Порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

2) у частині першій статті 2448 слова "з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, переміщенням, зберіганням з метою збуту або незаконним збутом лікарських засобів" замінити словами "з порушенням обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності".

2. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 p., № 25-26, ст. 131):

1) у статті 305:

в абзаці другому частини першої слова "трьох до восьми" замінити словами "п'яти до восьми";

в абзаці другому частини другої слова "п'яти до десяти" замінити словами "восьми до десяти";

в абзаці другому частини третьої слова "восьми до дванадцяти" замінити словами "десяти до дванадцяти";

2) статтю 3211 викласти в такій редакції:

"Стаття 3211. Фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів

1. Виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією фальсифікованих лікарських засобів, сировини та обладнання для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, або якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я особи, а так само виробництво фальсифікованих лікарських засобів -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією фальсифікованих лікарських засобів, сировини, обладнання для їх виготовлення та майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, або вчинені в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією фальсифікованих лікарських засобів, сировини, обладнання для їх виготовлення та майна.

4. Особа, яка добровільно здала фальсифіковані лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за придбання, перевезення, пересилання чи зберігання з метою збуту, збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів, їх ввезення на територію України, вивезення з території України, транзит через її територію (частина перша цієї статті, якщо такі дії не створили загрози для життя чи здоров'я людей)";

3) доповнити статтею 3212 такого змісту:

"Стаття 3212. Порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів

1. Умисне порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань лікарських засобів, фальсифікація їх результатів, а також порушення встановленого порядку державної реєстрації лікарських засобів -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років".

3. Частину другу статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України після цифр "3211" доповнити цифрами "3212".

II. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ


м. Київ
5 липня 2012 року
№ 5065-VI




ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна "активний фармацевтичний інгредієнт"


Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законів України:

1. У Законі України "Про лікарські засоби" (Відомості Верховної Ради України, 1996 p., № 22, ст. 86; 2007 р., № 3, ст. 30; 2012 р., № 19-20, ст. 168; із змінами, внесеними законами України від 3 листопада 2011 року № 3998-VI та від 20 грудня 2011 року № 4196-VI):

1) у статті 2:

абзац другий частини першої викласти в такій редакції:

"лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу";

у частині другій:

в абзаці першому слова "діючі речовини (субстанції)" замінити словами "АФІ, продукція "in bulk";

абзаци другий, третій та четвертий викласти в такій редакції:

"готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - дозовані лікарські засоби у вигляді та стані, в якому їх застосовують, що пройшли всі стадії виробництва (виготовлення), включаючи остаточне пакування;

активний фармацевтичний інгредієнт (лікарська речовина, діюча речовина, субстанція) (далі - АФІ або діюча речовина) - будь-яка речовина чи суміш речовин, що призначена для використання у виробництві лікарського засобу і під час цього використання стає його активним інгредієнтом. Такі речовини мають фармакологічну чи іншу безпосередню дію на організм людини, у складі готових форм лікарських засобів їх застосовують для лікування, діагностики чи профілактики захворювання, для зміни стану, структур або фізіологічних функцій організму, для догляду, обробки та полегшення симптомів;

допоміжна речовина (ексципієнт) - будь-яка речовина лікарської форми, яка не є АФІ або готовим лікарським засобом та відповідно не здійснює фармакологічної, імунологічної або діагностичної дії, входить до лікарського засобу та необхідна для його виробництва (виготовлення), зберігання та/або застосування";

доповнити абзацами п'ятнадцятим і шістнадцятим такого змісту:

"лікарська форма - поєднання форми, в якій лікарський засіб представлений виробником (форма випуску), а також форми, в якій лікарський засіб призначений для застосування, включаючи фізичну форму (форма застосування);

продукція "in bulk" - будь-який лікарський засіб, призначений для виробництва готового лікарського засобу, який пройшов усі стадії технологічного процесу, крім стадії фасування та/або кінцевого пакування і маркування";

2) частину дванадцяту статті 9 після слів "До заяви про державну реєстрацію лікарського засобу" доповнити словами "(крім АФІ)";

3) частину першу статті 17 викласти в такій редакції:

"На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником, та ліцензії на імпорт лікарських засобів, що видається імпортеру (виробнику або особі, що представляє виробника лікарських засобів на території України), у порядку, встановленому законодавством. У додатку до ліцензії зазначаються перелік лікарських засобів, дозволених до імпорту ліцензіату, а також особливі умови провадження діяльності. Підставою для видачі ліцензії на імпорт лікарських засобів є наявність відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України. Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України, встановленим вимогам та заявленим характеристикам у поданих заявником документах для одержання ліцензії підлягає обов'язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або не менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року. Порядок ввезення лікарських засобів на територію України встановлюється Кабінетом Міністрів України";

4) частину другу статті 20 доповнити словами "(для імпортованих лікарських засобів - імпортером (виробником або особою, що представляє виробника лікарських засобів на території України)".

2. Частину другу статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2000 p., № 36, ст. 299 із наступними змінами) після слів "оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами" доповнити словами "імпорту лікарських засобів".

3. Абзац третій пункту 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про охоронну діяльність" від 22 березня 2012 року № 4616-VI викласти в такій редакції:

"Господарська діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, а також охоронна діяльність підлягають ліцензуванню відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", "Про лікарські засоби" та "Про охоронну діяльність".

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

підпунктів 3 та 4 пункту 1 та пункту 2 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 березня 2013 року;

пункту 3 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 18 жовтня 2012 року.

2. Ліцензування господарської діяльності з імпорту активного фармацевтичного інгредієнта ввести з 1 січня 2015 року.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд та скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ
4 липня 2012 року
№ 5038-VI



ЗАКОН УКРАЇНИ
Про екстрену медичну допомогу

Цей Закон визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, та засади створення, функціонування і розвитку системи екстреної медичної допомоги.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги - структурна одиниця станції екстреної (швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосередньо на місці події та під час перевезення такої людини до закладу охорони здоров’я відповідно до цього Закону;

2) виклик екстреної медичної допомоги - повідомлення про невідкладний стан людини і місце події та/або звернення про необхідність надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103 чи за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112;

3) відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги - структурний підрозділ багатопрофільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги;

4) домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

5) екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я;

6) місце події - територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невідкладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги;

7) невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

8) пункт постійного базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги - місце розташування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та спеціалізованого санітарного транспорту, пристосоване та обладнане для її роботи у цілодобовому режимі;

9) пункт тимчасового базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги - місце тимчасового перебування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час проведення масових заходів та заходів за участю осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона;

10) система екстреної медичної допомоги - сукупність визначених цим Законом закладів охорони здоров’я та їх структурних одиниць, які забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

11) спеціалізований санітарний транспорт - оснащений спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями транспортний засіб, призначений для перевезення людини у невідкладному стані та обладнаний для надання екстреної медичної допомоги відповідно до національних стандартів щодо такого виду транспорту.

2. Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, що визначені в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.

Стаття 2. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги

1. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших законодавчих актів, що регулюють відносини з питань, пов’язаних з охороною здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері надання екстреної медичної допомоги, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання

1. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу, яка надається відповідно до цього Закону.

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичні особи, які взяті під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, забезпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:

здійснити виклик екстреної медичної допомоги;

звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги;

повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини.

3. У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:

негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події;

за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

4. Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи - підприємці, а також водії зобов’язані забезпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

5. Якщо під час перевезення бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, у його стані виникли раптові ускладнення, які не можуть бути усунуті медичними працівниками цієї бригади, такий пацієнт доставляється до найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, де йому може бути надано необхідну медичну допомогу відповідно до його стану. Відмова у наданні медичної допомоги такому пацієнту або створення перешкод у її наданні не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

6. Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

7. Надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані на місці події, під час перевезення та у закладі охорони здоров’я здійснюється відповідно до медичних показань на основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 4. Виклик екстреної медичної допомоги

1. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

2. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється безоплатно.

3. Відмова у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допомоги забороняється і тягне для осіб, які її допустили чи здійснили, відповідальність, визначену законом.

4. Порядок передачі викликів екстреної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв’язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

5. Прийняття викликів екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги забезпечуються системою екстреної медичної допомоги, яка створюється та функціонує відповідно до цього Закону.

Стаття 5. Основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги

1. Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.

2. Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:

надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона;

взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

3. Організація та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, здійснюються Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, обласними радами, іншими органами місцевого самоврядування.

4. Основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є:

постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги;

оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги;

доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність;

послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним вимогам;

регіональна екстериторіальність.

Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги

1. Кабінет Міністрів України:

забезпечує проведення державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;

координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги;

забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги;

забезпечує фінансування видатків на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів;

визначає норматив прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до місця події, вживає передбачених законом заходів із його дотримання;

затверджує обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за державним замовленням медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;

вживає заходів щодо забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційними ресурсами;

затверджує порядок:

забезпечення екстреною медичною допомогою іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичних осіб, які взяті під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі;

застосування авіаційних, водних, автомобільних спеціальних санітарних транспортних засобів;

взаємодії закладів охорони здоров’я, що входять до системи екстреної медичної допомоги, з аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних та інших органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я:

забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги;

визначає пріоритетні напрями розвитку системи екстреної медичної допомоги;

забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності системи екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону;

узагальнює практику застосування законодавства у сфері надання екстреної медичної допомоги, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів відповідних нормативно-правових актів;

погоджує щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

визначає єдині вимоги та критерії до закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць, а також до закладів охорони здоров’я, які можуть бути залучені до надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, здійснює контроль за їх дотриманням;

затверджує примірні штатні розклади і табелі оснащення закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;

визначає єдині кваліфікаційні вимоги до медичних та інших працівників закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;

формує і розміщує державне замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;

організовує наукове забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;

затверджує клінічні протоколи і стандарти екстреної медичної допомоги, здійснює контроль за їх дотриманням;

налагоджує міжнародне співробітництво та вивчає світовий досвід щодо організації та надання екстреної медичної допомоги;

здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

розробляють та затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання;

визначають за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють управління цими закладами;

забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;

подають в установленому порядку центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, пропозиції щодо визначення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників системи екстреної медичної допомоги;

забезпечують будівництво, реконструкцію, ремонт вулиць і доріг на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та їх утримання у стані, що уможливлює виконання встановленого відповідно до цього Закону нормативу прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до місця події, а також забезпечують створення інших умов для дотримання цього нормативу;

визначають перелік закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

формують мережу пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги;

забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, необхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги;

забезпечують дотримання клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги медичними працівниками;

здійснюють інші функції та повноваження, визначені законодавством.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з урахуванням положень цього Закону.

Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров’я, основне завдання якого – забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до цього Закону.

2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

3. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:

прийняття викликів екстреної медичної допомоги;

формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;

координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;

взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;

надання виїзної консультативної медичної допомоги;

ведення статистичного обліку та звітності;

розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, внесення на розгляд органу, уповноваженого управляти центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, відповідних пропозицій;

залучення у разі потреби закладів охорони здоров’я, які не входять до системи екстреної медичної допомоги, та їх працівників і технічних ресурсів до надання медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

5. Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад, у порядку, визначеному законом.

6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Стаття 8. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

1. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечує у цілодобовому режимі:

прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;

інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги і закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги.

2. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зобов’язана:

прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на такий виклик;

під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для усунення негативних наслідків такого стану для здоров’я людини, та повідомити про це абонента, який здійснив виклик екстреної медичної допомоги;

передати станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та відповідній бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливості невідкладного стану людини;

визначити заклад охорони здоров’я, до якого бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги здійснюватиме перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги і такому закладу;

здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до закладу охорони здоров’я;

здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за медичною допомогою;

оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів охорони здоров’я.

3. Використання, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, передача, поширення, знищення, надання доступу до інформації про виклики екстреної медичної допомоги здійснюються в порядку, встановленому законом.

4. Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіозапис такого виклику і реагування на нього оперативно-диспетчерською службою підлягають зберіганню протягом трьох років. Знищення такої інформації здійснюється відповідно до закону.

5. Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв’язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

6. Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

7. Порядок інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної медичної допомоги та порядок їх направлення на місце події визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог закону про захист персональних даних.

Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги

1. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, основне завдання якого – забезпечення постійної готовності бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у цілодобовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної одиниці.

2. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відокремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

3. Типове положення про станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги та бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону.

5. Матеріально-технічна база станції екстреної (швидкої) медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у порядку, визначеному законом.

6. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

Стаття 10. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги

1. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги є структурним підрозділом багатопрофільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги пацієнтам, доставленим бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги чи іншими особами, та пацієнтам, які звернулися за наданням такої допомоги чи іншої невідкладної медичної допомоги особисто.

2. Рішення про організацію відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги та його функціонування приймається органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами, іншими органами місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, що визначені законом.

3. Єдині вимоги до матеріально-технічного оснащення відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги та кваліфікації їх працівників визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідно до вимог цього Закону.

4. Типове положення про відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги

1. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:

медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно із цим Законом;

немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги.

2. Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

3. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки.

4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:

підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України;

матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України;

обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом;

безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

5. Працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства.

Стаття 12. Особи, які зобов’язані надавати домедичну допомогу

1. Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.

2. Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання домедичної допомоги осіб, які зобов’язані її надавати, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, сприяють розвитку наукових досліджень за напрямами "Медицина невідкладних станів" та "Медицина катастроф", у тому числі шляхом замовлення конкретних фундаментальних та/або прикладних наукових досліджень з метою впровадження їх результатів у діяльність системи екстреної медичної допомоги.

2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому законодавством порядку.

Стаття 14. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи екстреної медичної допомоги

1. Фінансове забезпечення створення, функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, її матеріально-технічної бази, іншого майна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва та Севастополя, коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

2. Фінансове забезпечення системи екстреної медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства у сфері надання екстреної медичної допомоги

1. Особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність за:

ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;

ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;

ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого перевезення;

несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;

невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;

необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

2. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ненадання відповідної допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками чи іншими особами, у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до закону.

Стаття 16. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року, крім пункту 4 цієї статті, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

2. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 50-51, ст. 572):

а) у підпункті "а" пункту 3 частини першої статті 89 слова "станції швидкої та невідкладної медичної допомоги" виключити;

б) підпункт "а" пункту 3 частини першої статті 90 доповнити словами "центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної (швидкої) медичної допомоги";

2) пункт 24 частини першої статті 10 Закону України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20) викласти в такій редакції:

"24) надавати у межах наявних можливостей особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків або перебувають у безпорадному чи небезпечному для життя і здоров’я стані, у тому числі неповнолітнім, які залишилися без опікування, домедичну допомогу та іншу допомогу, а також у разі необхідності вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу" заходів для забезпечення надання зазначеним особам екстреної медичної допомоги";

3) в Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) у частині першій статті 3:

після абзацу шостого доповнити двома новими абзацами такого змісту:

"невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя".

У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом дев’ятим;

доповнити абзацом десятим такого змісту:

"домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи";

б) пункт "в" статті 10 викласти в такій редакції:

"в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу" заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані";

в) у статті 33:

частину першу викласти в такій редакції:

"Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах";

частину третю доповнити словами "якщо інше не передбачено законом";

г) частину першу статті 35 викласти в такій редакції:

"Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я";

ґ) текст статті 37 викласти в такій редакції:

"Медичні працівники зобов’язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам та іншим особам здійснюються відповідно до Закону України "Про екстрену медичну допомогу".

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну.

За несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону";

д) частину другу статті 43 викласти в такій редакції:

"Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників";

е) у пункті "н" частини першої статті 77 слова "лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги" замінити словами "медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги";

є) у пункті "б" частини першої статті 78 слово "першу" замінити словом "відповідну";

4) у Законі України "Про дорожній рух" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст. 338; 1999 р., № 19, ст. 173; 2003 р., № 29, ст. 233; 2005 р., № 5, ст.116; 2009 р., № 10-11, ст. 137):

а) абзац десятий статті 5 замінити двома абзацами такого змісту:

"організація та здійснення заходів для своєчасного забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою безпосередньо на місці події та їх транспортування для надання подальшої медичної допомоги до відповідних закладів охорони здоров’я;

створення умов для виконання бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги встановленого Кабінетом Міністрів України нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги до пацієнта".

У зв’язку з цим абзаци одинадцятий - п’ятнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим - шістнадцятим;

б) в абзаці шістнадцятому статті 9 слова "швидкої медичної" замінити словами "екстреної медичної допомоги";

в) у статті 14:

частину третю після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

"своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою".

У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим;

частину п’яту доповнити абзацами п’ятим та шостим такого змісту:

"не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом;

у випадках, визначених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод";

частину шосту після слів "дорожньо-експлуатаційних служб" доповнити словами "та бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги";

г) друге речення частини п’ятої статті 15 доповнити словами "центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я";

ґ) частину п’яту статті 24 після слова "пригода" доповнити словами "або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані";

д) у другому реченні частини першої статті 25 слова "для виклику служб швидкої медичної допомоги" замінити словами "для виклику екстреної медичної допомоги";

е) у частині четвертій статті 261 слова "швидкої медичної допомоги" замінити словами "спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги";

є) статтю 47 викласти в такій редакції:

"Стаття 47. Організація медичного забезпечення безпеки дорожнього руху

Організація забезпечення потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою здійснюється відповідно до Закону України "Про екстрену медичну допомогу" та планів, які щорічно розробляються та затверджуються обласними державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.

Забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших учасників дорожнього руху екстреною медичною допомогою та іншою медичною допомогою здійснюється закладами охорони здоров’я, які відповідно до затверджених планів закріплені за конкретними ланками автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та мають можливість для надання такої допомоги у цілодобовому режимі.

На ділянках доріг, вулиць та на залізничних переїздах встановлюються відповідні дорожні знаки з інформацією про найближчий заклад охорони здоров’я, який може забезпечити надання екстреної медичної допомоги або іншої медичної допомоги, напрямок руху та відстань до нього, а також інформація про телефонні номери виклику екстреної медичної допомоги 103 та екстреного виклику 112.

Інші заклади охорони здоров’я, що знаходяться у безпосередній близькості від автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мають бути забезпечені необхідним медичним обладнанням згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, і позначені дорожнім знаком "Пункт медичної допомоги".

Зазначені заклади охорони здоров’я мають бути обладнані засобами зв’язку. На магістральних автомобільних дорогах закріплені заклади охорони здоров’я та станції екстреної (швидкої) медичної допомоги забезпечуються також системою сигнально-викличного зв’язку";

ж) у статті 48:

у частині першій слова "практичними навичками подання першої медичної допомоги" замінити словами "практичними навичками з надання домедичної допомоги";

у частині третій слова "подання першої медичної допомоги" замінити словами "надання домедичної допомоги";

5) у частині п’ятій статті 18 Закону України "Про пожежну безпеку" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 5, ст. 21 ) слова "організувати надання першої медичної допомоги потерпілим" замінити словами "організувати надання екстреної медичної допомоги потерпілим та у разі необхідності і наявності можливості надати першу домедичну допомогу потерпілим на місці події";

6) у статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 34, ст. 160; 2011 р., № 44, ст. 463):

абзац другий частини третьої доповнити словами "заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги";

частину п’яту після слів "Не підлягають приватизації" доповнити словами "заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги";

7) абзац другий пункту "а" частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 17, ст. 122; із змінами, внесеними Законом України від 13 січня 2012 року № 4336-VI) доповнити словами "майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги";

8) у Законі України "Про аварійно-рятувальні служби" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 4, ст. 25; 2001 р., № 9, ст. 38; 2009 р., № 9, ст.117):

а) в абзаці десятому частини першої статті 1 слова "подання медичної допомоги" замінити словами "надання екстреної медичної допомоги";

б) частину третю статті 8 викласти в такій редакції:

"Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюються органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування областей, міст Києва та Севастополя відповідно до закону. Основним завданням служб медицини катастроф є надання потерпілим в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) екстреної медичної допомоги. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок виникнення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно із законодавством. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України";

9) у статті 13 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 40, ст. 337; 2009 р., № 9, ст.117):

частини другу і третю викласти в такій редакції:

"Для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у складі яких діють служби медицини катастроф як особливий вид аварійно-рятувальних служб. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно із цим Законом. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України";

у частині четвертій слова "Державної служби медицини катастроф" замінити словами "центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф";

10) частину другу статті 5 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 48, ст. 526; 2006 р., № 14, ст. 116, № 26, ст. 215, № 30, ст. 258; 2009 р., № 24, ст. 299) доповнити словами "системи екстреної медичної допомоги";

11) у Законі України "Про автомобільний транспорт" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273; 2009 р., № 10-11, ст. 137; 2012 р., № 5, ст. 34; із змінами, внесеними Законом України від 22 березня 2012 року № 4621-VI):

а) в абзаці шістдесят другому статті 1 та у частині четвертій статті 19 слова "швидка медична допомога" замінити словами "спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги";

б) в абзаці шостому частини першої статті 34 слова "першої медичної допомоги" замінити словами "домедичної допомоги";

12) пункт 3 частини другої статті 39 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 33, ст. 471; 2012 р., № 18, ст. 156) після слова "пов’язаних" доповнити словами "із забезпеченням продуктами нафтопереробки рідкими спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги";

13) текст статті 6 Закону України "Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., №12-13, ст.81) викласти в такій редакції:

"1. Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

2. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення у кожному регіоні системи екстреної медичної допомоги, яка складається з центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.

3. Система екстреної медичної допомоги створюється з урахуванням необхідності забезпечення виконання бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги нормативу прибуття на місце події, який визначається Кабінетом Міністрів України, та їх взаємодії із закладами охорони здоров’я";

14) у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України "Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112" слова "служби швидкої медичної допомоги" замінити словами "інших закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги".

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення відповідними центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України


В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ
5 липня 2012 року
№ 5081-VI



МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

НАКАЗ від 17.03.2011 р.
N 362
м. Київ

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
29 березня 2011 р. за N 410/19148

Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон

На виконання пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"

НАКАЗУЮ:

1. Внести зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.98 р. за N 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 10.06.99 р. N 146), із змінами, виклавши її в новій редакції, що додається.

2. Департаменту фінансів соціальної сфери забезпечити подання в установленому порядку цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Рибака С. О.

Міністр Ф. Ярошенко



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства фінансів України
13.03.98 р. N 59
(у редакції наказу Міністерства фінансів України
від 17.03.2011 р. N 362)

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
29 березня 2011 р. за N 410/19148

 

ІНСТРУКЦІЯ
про службові відрядження в межах України та за кордон


I. Загальні положення


1. Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

2. У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

3. Службові поїздки тривалістю менше доби працівників дипломатичних установ України, які перебувають за кордоном у довгостроковому відрядженні, що пов'язані із супроводженням українських делегацій та посадових осіб, отриманням та відправкою багажів, кур'єрської та командирської пошти в аеропортах, морських та річкових портах, на вокзалах, не вважаються відрядженнями.

4. Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до цієї Інструкції.

5. Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

6. Керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

7. Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Підприємство самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов'язаннями, що регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98) та цією Інструкцією.

8. Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.

9. На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

10. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.

11. Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

12. Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.

13. Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

14. За відрядженим працівником зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.

Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.

На час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, середній заробіток зберігається на тому підприємстві, що його відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.

15. Підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

16. Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98.

Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.


II. Порядок відрядження в межах України


1. Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Строк відрядження визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати 30 календарних днів.

Строк відрядження працівників, які направляються для виконання в межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати терміну будівництва об'єктів.

Строк відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів.

Строк відрядження наукових і науково-педагогічних працівників, які направляються на стажування до провідних вищих навчальних закладів та наукових установ в Україні, не повинен перевищувати шість місяців, а аспірантів і докторантів - два місяці.

2. Рішення про службове відрядження керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.2002 р. N 337 "Про службові відрядження в межах України керівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України".

3. Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на його прохання за рахунок підприємства, що його відрядило, або перераховується у безготівковій формі на відповідний рахунок із застосуванням платіжних карток.

4. За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98.

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.

При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.

Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

За відсутності наказу добові витрати не виплачуються.

5. Підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат.

Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат за всі дні проживання.

Відшкодування витрат на службові телефонні розмови проводяться в розмірах за погодженням з керівником.

Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівником за рахунок добових витрат.

Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця у готелі (мотелі) у розмірі не більш як 50 відсотків вартості такого місця за одну добу згідно з поданими підтвердними документами в оригіналі.

Витрати на найм житлового приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, що підтверджуються відповідними документами, відшкодовуються в порядку й розмірах, передбачених цим пунктом.

Витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

6. Витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений працівник, або до місцеперебування у відрядженні.

За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація підприємства може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.

Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).

Витрати на проїзд відрядженого працівника в м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу відшкодовуються в кожному випадку з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Витрати на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

7. Керівники підприємств особисто вирішують питання щодо відшкодування своїх витрат на найм житлових приміщень, що перевищують граничні суми, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, та щодо витрат на проїзд у м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу.

8. Відрядженому працівникові понад установлені суми компенсації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи, користування в поїздах постільними речами та найм житлового приміщення згідно з підтвердними документами в оригіналі.

9. У разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.

Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку.

За період тимчасової непрацездатності відрядженому працівникові на загальних підставах виплачується допомога з тимчасової непрацездатності. Дні тимчасової непрацездатності не включаються до строку відрядження.

10. З дозволу керівника може братися до уваги вимушена затримка у відрядженні з не залежних від працівника причин за наявності підтвердних документів в оригіналі.

Рішення про продовження терміну відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, яке оформляється відповідним наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

За час затримки в місцеперебуванні у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати.

11. Відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку.

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив 10 банківських днів, за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк до 20 банківських днів (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти.

Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження.

12. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

У разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); роздрук на папері частини електронного авіаквитка із вказаним маршрутом (маршрут/квитанція); оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира.

У разі коли електронний авіаквиток є частково використаним, до звіту також додається лист (акт, довідка) про повернення авіаквитка, складений компанією-продавцем, у якому зазначаються прізвище та ініціали відрядженого працівника, вартість здійсненого перельоту, сума повернутих коштів, комісійні та/або інші збори, пов'язані з поверненням частково використаного квитка.

Витрати, понесені у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Витрати, понесені у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб, можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише, якщо на те були поважні причини (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо), за наявності документа, що засвідчує вартість цих витрат.

У разі коли авіаквиток (оформлений на паперовому бланку) є нероздільним і частково використаним, до звіту додається лист (акт, довідка) про повернення авіаквитка, складений компанією-продавцем, у якому зазначаються прізвище та ініціали відрядженого працівника, вартість здійсненого перельоту, сума повернутих коштів, комісійні та/або інші збори, пов'язані з поверненням частково використаного квитка, а також копія авіаквитка, завірена головним бухгалтером підприємства або уповноваженою на це особою.


III. Порядок відрядження за кордон


1. Відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Термін відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, установлених Кабінетом Міністрів України.

Строк відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, здійснення шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних виставках, проведення гастрольних та інших культурно-мистецьких заходів, не повинен перевищувати один рік.

Підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), забезпечують належні соціально-побутові умови, медичне обслуговування, страхування та необхідний правовий захист громадян України, які відряджаються за її межі для виконання робіт, зазначених в абзаці другому цього пункту.

Строк відрядження працівників авіаційних компаній, які направляються за кордон для здійснення авіаційних перевезень пасажирів та вантажів у миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй згідно з контрактами між авіаційними компаніями України та Організацією Об'єднаних Націй, не повинен перевищувати шість місяців.

Строк відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен перевищувати період проведення таких заходів.

Строк відрядження військовослужбовців, направлених на навчання в системі перепідготовки, удосконалення, підвищення кваліфікації кадрів, на навчальні та підсумково-випускні збори слухачів заочних факультетів вищих військових навчальних закладів, не повинен перевищувати 90 днів, а за умови відшкодування фінансових витрат стороною, що приймає, - 18 місяців.

Строк відрядження працівників органів державної податкової служби та органів внутрішніх справ, направлених на навчання, не повинен перевищувати 90 днів.

Строк відрядження наукових і науково-педагогічних працівників, які направляються на стажування до провідних вищих навчальних закладів та наукових установ за кордоном, не повинен перевищувати шість місяців, а аспірантів і докторантів - два місяці.

2. Працівникам, які направляються на навчання та стажування за кордон, відшкодовуються витрати у порядку, передбаченому чинним законодавством про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання.

3. Рішення про службове відрядження членів Кабінету Міністрів України, працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та їх заступників, Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.92 р. N 698 "Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 11.12.92 р. N 698).

4. З дозволу керівника може братися до уваги вимушена затримка у відрядженні (у разі захворювання, відсутності транспортних квитків, відміни авіарейсів, ремонту транспортного засобу або з інших причин, не залежних від працівника) за наявності підтвердних документів в оригіналі. При цьому загальний строк відрядження не може перевищувати 60 календарних днів.

Якщо під час відрядження працівник захворів, після його повернення документ про тимчасову непрацездатність підлягає обміну в лікувальних закладах за місцем проживання чи роботи на листок непрацездатності встановленого в Україні зразка.

Обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документів, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за кордоном.

Рішення про продовження строку відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, яке оформлюється відповідним наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

За час затримки у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати.

5. Підприємство, що відряджає працівника у відрядження за кордон, забезпечує його грошовими коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом) в національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті.

Якщо при видачі авансу загальна сума в іноземній валюті має дробову частину, можливе застосування арифметичного правила округлення до повної одиниці.

6. Придбання іноземної валюти в уповноваженому банку та відображення відповідних операцій в бухгалтерському обліку здійснюються згідно з вимогами чинного законодавства.

7. За час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати:

а) на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків, оплату аеропортних зборів, користування постільними речами в поїздах) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

б) на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях в межах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення, встановлених з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат за користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги та витрат на оплату податку на додану вартість);

в) на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, за всі дні проживання;

г) на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

ґ) на оформлення закордонних паспортів;

д) на оформлення дозволів на в'їзд (віз);

е) на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу при здійсненні відрядження) за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування;

є) на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження (у тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат);

ж) на оплату службових телефонних розмов (у розмірах, погоджених з керівником);

з) на оплату комісійних витрат у разі обміну валюти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

8. Не дозволяється відшкодовувати витрати на алкогольні напої, тютюнові вироби, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами держави перебування, а також плату за видовищні заходи.

9. Витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Витрати на проїзд залізницями в державах Азії та Африки відшкодовуються за тарифами 1-го класу.

Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд до вокзалу, аеропорту або пристані і з вокзалу, аеропорту або пристані (якщо ці пункти розташовані за межами міста) в місцях відправлення, призначення та пересадки, а також витрати на проїзд за місцем відрядження транспортом загального користування (рейсові автобуси, метро, тролейбуси, трамваї тощо, крім таксі) за умови, що працівникові не надавалися безкоштовно засоби пересування.

У разі потреби пересування по території держави відрядження керівник підприємства може визначити відрядженому працівникові вид транспорту, яким він може користуватися. Якщо така пропозиція не надходить, працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.

Витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства (згідно з підтвердними документами).

Витрати на проїзд відрядженого працівника в м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу відшкодовуються в кожному випадку з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Витрати на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якої входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Керівники підприємств (крім осіб керівного складу, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.92 р. N 698) особисто вирішують питання щодо відшкодування своїх витрат на проїзд у м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу, а також на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка.

10. Відрядженому працівникові понад установлені суми компенсації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи.

11. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) за наявності документа, що засвідчує вартість таких витрат.

У разі коли авіаквиток (оформлений на паперовому бланку) є нероздільним і частково використаним, до звіту додається лист (акт, довідка) про повернення авіаквитка, складений компанією-продавцем, в якому зазначаються прізвище та ініціали відрядженого працівника, вартість здійсненого перельоту, сума повернутих коштів, комісійні та/або інші збори, пов'язані з поверненням частково використаного квитка, а також копія авіаквитка, завірена головним бухгалтером підприємства або уповноваженою на це особою.

У разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); роздрук на папері частини електронного авіаквитка з вказаним маршрутом (маршрут/квитанція); оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира.

У разі коли електронний авіаквиток є частково використаним, до звіту також додається лист (акт, довідка) про повернення авіаквитка, складений компанією-продавцем, у якому зазначаються прізвище та ініціали відрядженого працівника, вартість здійсненого перельоту, сума повернутих коштів, комісійні та/або інші збори, пов'язані з поверненням частково використаного квитка.

12. У разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту, що має бути визначено у наказі (розпорядженні) керівника підприємства.

Відшкодовуються також інші витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням, стоянкою та паркуванням службового автомобіля, збори за проїзд ґрунтовими, шосейними дорогами та водними переправами.

13. З дозволу керівника відрядженому працівникові можуть бути відшкодовані фактичні витрати, що перевищують граничні суми відшкодування витрат на найм житлового приміщення та на службові телефонні розмови. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Керівники підприємств (крім осіб керівного складу, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.92 р. N 698) особисто вирішують питання щодо відшкодування своїх витрат на найм житлових приміщень, що перевищують граничні суми, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98.

14. Рішення щодо відшкодування особам керівного складу, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.92 р. N 698, витрат на проїзд у м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу, на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка, а також витрат на найм житлових приміщень, що перевищують граничні суми, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, приймається особами, з якими службове відрядження було погоджено.

15. Працівникам підприємств відшкодовується вартість страхового поліса (за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на:

надання швидкої та невідкладної (екстреної) медичної допомоги страхувальнику і придбання необхідних медикаментів;

переміщення страхувальника на територію України для надання йому медичної допомоги;

відправлення труни з тілом (урни з прахом) страхувальника до місця поховання на території України та інші пов'язані з цим витрати.

У разі коли правилами в'їзду та перебування в державі, до якої відряджається страхувальник, встановлені вимоги щодо розміру страхової суми, у договорі страхування визначається мінімальна страхова сума. При цьому строк дії договору страхування повинен відповідати строку відрядження.

Якщо в державі, до якої відряджається страхувальник, медична допомога надається іноземним громадянам безоплатно, вартість страхового поліса не відшкодовується.

Інформація про надання медичних послуг громадянам України за кордоном та про держави, при відрядженнях до яких громадянам України надається невідкладна медична допомога на безоплатній основі, розміщується на офіційних веб-сайтах Міністерства закордонних справ України та Міністерства охорони здоров'я України.

Указані в цьому пункті витрати відшкодовуються працівникам підприємств, строк відрядження яких визначено пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98.

16. Крім зазначених у пунктах 7 - 15 цього розділу витрат, відрядженому працівникові відповідно до Податкового кодексу України відшкодовуються не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням.

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98.

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.

16.1. Фактичний час перебування у відрядженні визначається:

а) у разі відрядження з України до держав, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відмітками про перетинання державного кордону України в паспортному документі (закордонному паспорті або документі, що його замінює), що проставляються уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України, яка здійснює прикордонний контроль, за особистим зверненням відрядженої особи щодо проставлення такої відмітки;

б) у разі відрядження з України до держав, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

в) у разі відсутності наказу та відміток відповідно до підпункту "а" цього пункту добові витрати відрядженому працівникові не відшкодовуються.

При відрядженні працівника строком на один день добові витрати відшкодовуються як за повну добу.

16.2. Добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовуються в межах затверджених сум:

а) за кожний день перебування у відрядженні, включаючи день вибуття та прибуття, - за нормами, що встановлені для держави, до якої відряджено працівника;

б) якщо дата вибуття у відрядження до держав, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), або дата повернення з них не збігається з датами за відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспортному документі (закордонному паспорті або документі, що його замінює) про перетинання державного кордону України, добові витрати за час проїзду територією України відшкодовуються відповідно до порядку, передбаченого для відряджень у межах України.

При цьому за дні перетину кордону України (в обох напрямках) відповідно до вказаних відміток добові витрати відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон;

в) якщо відряджений, перебуваючи в дорозі до держав, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), або повертаючись з такої держави, має пересадку на інший транспортний засіб або зупинку в готелі (мотелі, іншому житловому приміщенні) на території України, то відшкодування витрат на відрядження за період проїзду територією України здійснюється в порядку, передбаченому для службових відряджень у межах України.

При цьому добові витрати з дня останньої пересадки на інший транспортний засіб (вибуття з готелю, мотелю, іншого житлового приміщення) на території України під час прямування у відрядження за кордон і до дня першої пересадки на інший транспортний засіб (зупинки в готелі, мотелі, іншому житловому приміщенні) на території України (включно) під час повернення в Україну відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон. У разі якщо день вибуття у відрядження або день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи збігається з днем вказаної пересадки (зупинки), добові витрати за відповідні день вибуття або день прибуття відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон.

У разі відсутності такої пересадки (зупинки) добові витрати відшкодовуються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, - за нормами, встановленими для відряджень за кордон;

г) у разі здійснення відряджень до кількох держав протягом доби - у розмірі середнього арифметичного від сум, установлених для цих держав;

ґ) при направленні у відрядження до двох або більше держав - у сумах, що встановлені для відповідних держав, з дня перетину кордону відповідної держави.

У разі відрядження до двох або більше держав - учасниць Шенгенської угоди, перетин кордонів яких здійснюється без відміток у закордонному паспорті, або до держав, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), починаючи з другої держави, - добові витрати відшкодовуються у сумі, затвердженій для відповідної держави з дня прибуття до даної держави згідно з датою, визначеною у транспортних квитках або рахунках за проживання в готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні.

У разі відсутності транспортних квитків та рахунків за проживання в готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні добові витрати відшкодовуються за нормами держави відрядження згідно з наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

День повернення в Україну (перетину кордону) - за нормами останньої держави відрядження;

д) якщо відряджений за кордон працівник за умовами запрошення безоплатно забезпечується харчуванням стороною, яка приймає, або якщо вартість харчування включається до рахунків на найм житлового приміщення, проїзних документів без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для відповідної держави згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, зокрема 80 відсотків - при одноразовому, 55 відсотків - дворазовому, 35 відсотків - триразовому харчуванні;

е) витрати на харчування, вартість якого визначена і включена до рахунків на оплату вартості проживання в готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівником за рахунок добових витрат.

Працівникам підприємств, які перебувають за кордоном тривалий строк і отримують заробітну плату в іноземній валюті, та працівникам дипломатичних установ України, які перебувають за кордоном у довгостроковому відрядженні та отримують виплати в іноземній валюті, у разі відрядження в межах держави перебування добові витрати відшкодовуються у розмірі 80 відсотків сум добових витрат, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98 для відповідної держави. У разі відрядження в межах держави перебування терміном на одну добу добові витрати відшкодовуються в розмірі 50 відсотків зазначених сум.

У разі виїзду у справах відрядження зазначеного працівника з держави перебування до інших держав добові витрати відшкодовуються за нормами, що встановлені для держави відрядження.

16.3. При потребі в авансуванні працівника коштами в національній валюті держави, до якої відряджається працівник, перерахунок граничної суми добових витрат, встановленої у доларах США, у валюту держави відрядження здійснюється за крос-курсом, розрахованим за встановленим іноземним банком валютним (обмінним) курсом національної валюти держави перебування до валюти держави відрядження та долара США на день здійснення розрахунку витрат на відрядження.

16.4. У разі вибуття у відрядження до України з держав, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), за час проїзду територією іноземних держав витрати на відрядження відшкодовуються у порядку та за нормами, встановленими для службових відряджень за кордон, а за дні перетину кордону України (відповідно до відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспортному документі (в закордонному паспорті або документі, що його замінює)) та дні перебування в Україні - у порядку та за нормами, встановленими для службових відряджень у межах України.

16.5. Якщо працівника направлено у відрядження до двох або більше держав, день повернення в державу перебування (день перетину кордону) відшкодовується за нормами останньої держави відрядження.

16.6. При вибутті у відрядження до України з держав, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), якщо працівник у дорозі має пересадку на інший транспортний засіб або зупинку в готелі (мотелі, іншому житловому приміщенні) на території іноземної держави, то за час проїзду територією іноземних держав витрати на відрядження відшкодовуються у порядку та за нормами, встановленими для службових відряджень за кордон. При цьому день останньої пересадки на інший транспортний засіб (вибуття з готелю, мотелю, іншого житлового приміщення) на території іноземної держави при прямуванні у відрядження до України і день першої пересадки на інший транспортний засіб (зупинки в готелі, мотелі, іншому житловому приміщенні) на території іноземної держави при поверненні з України та дні перебування в Україні відшкодовуються у порядку та за нормами, встановленими для службових відряджень у межах України. У разі відсутності такої пересадки (зупинки) добові витрати відшкодовуються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, за нормами, встановленими для службових відряджень у межах України.

16.7. Вибуття у відрядження із зарубіжної держави до України і повернення того самого дня до цієї держави вважається одним днем відрядження.

16.8. Якщо сторона, яка приймає, забезпечує працівника, відрядженого за кордон, додатковими коштами в іноземній валюті у вигляді компенсації поточних витрат (крім витрат на проїзд до держави відрядження і назад та на найм житлового приміщення) або добових витрат, сторона, яка направляє, виплату йому добових витрат зменшує на суму додатково наданих коштів. Якщо сума, надана стороною, яка приймає, перевищує або дорівнює встановленим сумам добових витрат, сторона, яка відряджає, виплату добових витрат не проводить.

17. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у грошових одиницях, в яких було надано аванс, у встановленому законодавством порядку.

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив 10 банківських днів, за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк до 20 банківських днів (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

Разом із звітом подаються документи (в оригіналі), що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком).

У разі відрядження до держав, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), до звіту також додаються завірені відділом кадрів або головним бухгалтером ксерокопії сторінок закордонного паспорта чи документа, що його замінює, з прізвищем відрядженого працівника, відмітками про перетин кордону України і візою держави відрядження.

18. Якщо працівник отримав аванс на відрядження за кордон і не виїхав, він повинен протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти в тих грошових одиницях, в яких було видано аванс.

У разі неповернення працівником залишку коштів у визначений строк відповідна сума стягується з нього підприємством у встановленому чинним законодавством порядку.

19. Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата здійснюється в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день погашення заборгованості. Виплата зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження.

У разі відсутності підтвердних документів про обмін валюти, в якій видано аванс, на національну валюту держави відрядження перерахунок витрат, здійснених у відрядженні, що підтверджені документально, здійснюється виходячи з крос-курсу, розрахованого за офіційним обмінним валютним курсом, що встановлений Національним банком України на день затвердження звіту про використання коштів, наданих на відрядження.

Дозвіл (погодження) керівника підприємства на відшкодування витрат понад суми, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, оформлюється письмово за довільною формою.

20. Не дозволяється направляти у відрядження та видавати аванс працівнику, який не відзвітував про витрачені кошти в попередньому відрядженні.

21. Надбавку до сум добових витрат в іноземній валюті, що підлягає виплаті окремим категоріям працівників, розраховують відповідно до розмірів, затверджених у додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98, і сум добових витрат, що підлягають відшкодуванню залежно від держави відрядження та кількості разів харчування на добу (визначених у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98).

Заступник директора Департаменту
фінансів соціальної сфери - начальник
О. Л. Вовченко
Управління фінансів органів
державного управління



Додаток
до Інструкції про службові відрядження
в межах України та за кордон


ЖУРНАЛ
реєстрації відряджень

N          з/п Прізвище,
ініціали
Місце
роботи
та
посада
Місце
відря-
дження
Дата й
номер
наказу
(розпорядження)
Дата вибуття
у відрядження
Дата
прибуття з
відрядження
1 2 3 4 5 6 7

Про затвердження Положення про Державний комітет України з питань контролю за наркотиками

Детальніше...  

top all hotlines 02

Доступні ліки

dostupni liky

Заняття, які відбудуться згідно з планом некурсових заходів обласного управління охорони здоров’я
у вересні 2017 року

Останні новини


Анонс подій

  • Запрошуємо на обстеження!

    13 квітня в рамках Всеукраїнського дня меланоми з 8.00 до 19.00 запрошуємо на прийом до лікаря та обстеження до обласного шкірно-венерологічного диспансеру, який знаходиться за адресою: вул. Радісна, 2а (поліклінічне відділення, каб....

До уваги населення

Сімейна медицина


“Сімейна медицина” - це така форма медичного обслуговування, при якій будь-хто з родини звертається за медичною допомогою до одного й того ж лікаря – сімейного.

Детальніше...

Проведення профілактичних щеплень

Перед щепленням проводиться огляд кожної дитини лікарем та консультації вузькими спеціалістами при наявності показів (відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19.05.2011 №296 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 03.02.2006 № 48»).

Детальніше...

Безкоштовне медичне обслуговування

Населенню України медична допомога надається мережею амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних та спеціалізованих закладів.

Детальніше...

Інформація


для громадян, які переселяються з Донецької і Луганської областей, АР Крим та м.Севастополя

Детальніше...

Дякуємо за підтримку